Завантажити

Нажлуктилися панської горілки та й вуха собі позатикали! Та якби й справді пан надумався віддати вам землю, то не допустить же такого шляхта: це був би їм усім підрив... Якщо пан зовсім відбіг розуму, то в нього віднімуть маєток. Так чи інакше, але ні пани, ні губернатор, ніже сам князь Яблоновський не віддадуть хлопам землі: її тільки силою можна взяти!
— Ех, отче! — докоряли дияконові за ці слова хмільні голови. — Тобі б тільки одне — гайдамачити!.. Та якщо вівцю можна спіймати за хвоста, то навіщо піднімати на неї голоблю?
— А я кажу, — гарячкував диякон, — що коли ви повірите в панські обіцянки й згорнете руки, то вас передушать, як курей... Відомо, що дурня і в церкві б'ють, а береженого й бог береже.
Та хоч як надривався він, а підпилий натовп був настроєний миролюбно й волів веселитися, а не воювати. Навіть на другий день слова диякона мало вплинули на селян: одні квапились у поле ділити панські лани, інші поспішали перевезти з лісу в село свої сім'ї і, незважаючи на всі умовляння диякона не ризикувати принаймні жінками й дітьми, не могли відмовитись від спокуси знову зажити по-людському... Войовничий диякон нарешті плюнув, назвав Лисянку новою Гоморрою і подався на сусідні хутори збирати загін.
Цілий тиждень в Лисянці кипіло життя, наче стояв там ярмарок; на всіх кутках села заскрипіли вози з домашнім добром; біля відчинених хат заметушилися баби, молодиці, біля колодязів почали збиратися дівчата; з веселим криком забігала по вулиці дітвора, здіймаючи хмари пилюки... Вечорами знову мекали вівці й ревли корови, а вночі лунали на леваді сумовиті пісні парубків і дівчат.
Батюшка розчулено поглядав, як село потроху знову повертається до мирного життя, й, діставши дозвіл правити службу в церкві, коли тільки забажає, користувався ним майже щоденно. Звісно, в будні, сповнені клопоту, до церкви приходили тільки старі — вони побожно слухали палкі молитви священика.
Так минув тиждень. Того дня господарі з раннього ранку подалися хто на царину, хто на розподіл ланів, а парубки на сіножать, бо на високих місцях уже горіла трава. Батюшка, відправивши ранню обідню, разом з титарем і паламарем був іще у вівтарі, а в церкві шепотіли останні молитви три сиві діди й одна беззуба підсліпувата бабуся. Раптом до церкви вбіг блідий, переляканий хлопець і заволав не своїм голосом:
— Хто в бога вірує, рятуйте! З гори мчать... уже близько...
— Хто мчить? — стривожено спитав з вівтаря батюшка; він уже скинув рясу й був тільки в полотняному підряснику, а в руках тримав довгу патерицю й бриля.
— Ой панотче, поляки!.. По конях і по збруї видно... Ой лихо! — заламував руки переляканий хлопець.
Усі зблідли. Із безладних хлопцевих слів і священик, і всі присутні зрозуміли, що над церквою й селом нависла смертельна небезпека.
— Слухай, пане Даниле і ви, мої любі діди, — квапливо заговорив отець Хома. — На все воля божа! Я піду додому... Зле, коли мене застукають у храмі... А ти, друже Даниле, разом з дідами рятуйте всі священні речі з вівтаря й ризниці... Щоб не дісталися вони до рук латинян... Ключ також доручаю тобі... хоч у річку закинь! Хай вдеруться до церкви, аки таті, аки розбійники, а не ввійдуть мирно... Благослови вас, боже! А мене простіть і розрішіть, аще був що не гаразд вчинив.
— Що ви, панотче, батьку наш рідний? — підходячи до батюшки за благословенням, сказали титар і діди. — Хіба ж завинила коли перед ким-небудь ваша свята душа?
— Ох, простіть і прощайте! Хай береже вас господь! — тремтячим голосом промовив отець Хома і, перехрестивши схилені голови дідів, вийшов із церкви.
Ледве він дійшов до садиби титаря, як назустріч йому вискочив добрий десяток вершників.
Попереду мчав на баскому гнідому жеребці молодий улан з пихатим виразом обличчя, небіж Кшемуського.
— Гей, попе, сюди! — гукнув він, осадивши біля воріт змиленого коня. Батюшка, скинувши бриля, підійшов і шанобливо зупинився перед довудцою.
— Слухай, ти, — погірдливо заговорив улан, — сейм постановив, щоб в крулевстві не було більше ніякої схизми, розумієш, ні-я-кої! Щоб усе населення було католиками або принаймні уніатами — і квит! І жодне покровительство й заступництво вам не допоможе, жодне! — червонів од роздратування шляхтич, погрожуючи на-гаєм. — Ні ваш гайдамака Мельхіседек, якого цими днями посадять на палю, ні Москва, проти якої піднялося все лицарство... І я тобі зараз доведу, що гонорове слово сейму і святе, і тверде! Слухай мій наказ: ти задля свого спасіння й блага мусиш негайно, до приїзду губернатора, присягнути сам і привести в церкві парафіян до присяги на унію. Даю тобі на це дві години. Якщо запізнишся і його ясна мосць ще застане тут схизму, тоді пощади не буде!
Отець Хома слухав зухвалу мову молодого улана скорботно й схвильовано; в нього була спалахнула надія на заступництво нового пана, але зараз же згасла, — він раптом зрозумів усю її ефемерність і подумав, що тисячу разів мав рацію диякон, коли закликав ні в

читати