
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
образ Сусанни, як вона слухає оповiдання сина.
Вже жiнка стояла на риштованнi, колихнулася ряса, i знявся в повiтрi хрест. Яким поклав руку на зашморг i забiгав навколо очима, брязнули глухо важкi рушницi, наче залiзо зiтхнуло, а скiсний промiнь вмачав кiнцi пiднятих шабель у кров.
I ось тут саме сталось щось дивне, незрозумiле. Наче камiнь зiрвався з гори i покотився пiд ноги. На бiгу, круглий i грубий в своїй ватнiй шинелi, Доря промчався до риштовання, замiтаючи полами глину, гублячи синiй картуз i розкриваючи широко руки.
Наскочив на жiнку i з криком обняв їй колiна.
- Не треба!..
Од несподiванки й крику, що впав, як стрiл, помiж ними, люди здригнулись в тривозi i метнули очима угору, на високi стiни яруги, наче звiдти йшла на них небезпека.
А Доря все тiснiше туливсь до колiн, ховаючи стрижену голову в чорнiй спiдницi, i видко було, як здригалися плечi у нього вiд дитячого плачу.
- Не треба!.. Не руште!..
Жiнка стояла хвилинку - висока, але якась одразу зiв'яла й нещасна. Потому нагнулась i поклала прозору руку на дитячу головку.
I так усе застигло в нiмому чеканнi: жiнка, дитина, москалi i начальство.
Першим опам'ятавсь полiцмейстер.
- Чия дитина? Забрать!..
Вiн не пiзнав голосу свого, але од того грубого крику всi почули себе вiльнiше, i кожний намагавсь показати, що вiн не злякався...
Карпо Петрович кинувсь сповняти наказ, однак почув, що не може. Колiна згинались у нього i мерзли. Вiн себе перемiг i побiг пiдтюпцем до дитини, а шашка йому заважала, била та плутала ноги, чужi i без того.
Однак Дорю одiрвати було нелегко. Вiн одбивався всiм тiлом i наче в нестямi все повторяв з плачем, ще глибше ховаючи голову в теплi колiна:
- Не дам!.. Не хочу!..
Нарештi жiнка хитнулась, оддiлена од дитини. Карпо Петрович поволiк сина. По дорозi пiдняв Дорин картуз, обтер старанно, хоч несвiдомо, рукавом глину i понiс так в лiвiй руцi.
- Татку, не треба... татку, не позволяй... - упиравсь Доря, але чуючи, що не вблагає батька, пiдняв кулак вгору й кричав назад себе:
- Якиме! Не смiй! Я тебе, стерво...
- Цить! - шипiв батько й тяг його далi.
Аж на горi вдалося Дорi вирватись iз рук. Вiн глянув в долину й побачив: в повiтрi, осяяна сонцем, гойдалася довга чорна фiгура. Покрутилась в один бiк - i стала... Потому у другий - i знов спинилась.
Тодi Доря замовк, подивився гостро на батька i хрипло кинув йому в лице:
- Хулiган. Оселедець.
Бiльше не встиг, бо полетiв у траву, збитий кулаком з нiг.
* * *
Вони вертались додому не такi вже параднi. Лакерованi чоботи батька покривав пил, рукав мундира був в глинi. На новенькiй гiмназичнiй шинелi проти колiна зеленiла трав'яна пляма, а один гудзик жалiбно висiв на чорнiй нитцi. Бiла коняка, ще бiлiша тепер, на сонцi, трюхала сумно на трьох ногах. Карпо Петрович не дивився на неї. Сидiв, одвернувшись од Дорi, i тупо думав. Вiн бажав Дорi добра, а замiсть того дiстав невдячнiсть. Синова лайка горiла у ньому, наче вiн на живому випiк її. "Хулiган... оселедець..." I хто? Кiстка од його костi i кров од кровi.
Карпо Петрович намагався думать про iнше. Хотiв себе запевнити, що у нього були важнiшi справи, над якими треба подумать. Тепер губернатор напевне вижене з служби, а директор виключить Дорю. З холодком в серцi вiн чiплявся за тi неприємнi думки, уявляв губернаторський гнiв, свої благання, гугнявий директорiв голос: "Нам протестантiв не треба..." - i чув одночасно, як щось йому заважає, немов камiнчик, що попав в чобiт. Отут, пiд боком, сидiла його власна дитина, замкнувши ворожнечу у серцi, з якимсь правом на батька, на його вчинки, i судила, наче чуже, а їй треба було давати одповiдь. Фу-ти, ну-ти!.. Се його дратувало. Не мiг же вiн, батько i полiцейський чиновник, якого боялись навiть дорослi, скорятись та каятись перед якимсь шмаркачем. I вiн знову уперто чiплявся за всякi дрiбницi, за розмови з начальством, за неминучi сльози Сусанни i навiть за скалiчену ногу коняки - "Не пiдкував, стерво...", - аби лиш засипать i заглушити те пекуче i непокiрне, що мулило всерединi, наче гострий камiнчик...
А Доря, опустившись та впiрнувши в тяжку шинелю, тихо схлипував внутрiшнiм плачем. Перед його очима все ще гойдалась чорна фiгура. Раз в один бiк, раз в другий... "Чекай, - думав вiн гiрко про батька, - будеш ти знати, як я тобi повiшусь... Заберусь на горище, здiйму свiй пояс, i нiхто не побачить..." Йому стало жалко себе. А може б, краще забити Якима? Прийде Яким до них на кухню i, як звичайно, засне на лавi. Тодi Доря вiзьме тихенько ножа, наточить... або нi, краще сокиру - i одрубає Якимовi голову по самi плечi.
Маленька пташка уперто лiтала над головою в Дорi. То пiдiймалась, то опускалася з писком i з дрiбним трiпотiнням коротких крил. Вiн зацiкавився нею i довго стежив за її летом. Але раптом згадав свої iменини i легку руку, що так нiжно гладила його по головцi, - i знову тихо заплакав.
"Будеш ти знати... ах, будеш ти знати, як я тобi повiшусь..."
Крiзь теплi сльози, важкi i великi, в
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року