Завантажити

сідло, а те сідло, очевидно, було зле підтягнуте, бо він, собі на ганьбу, вкупі з сідлом грьопнув додолу, крізь зуби батькуючи окаянного Санча, все ще стриноженого троками. Дук звелів своїм ловцям підсобити рицареві й джурі, вони підняли з пороху потовченого Дон Кіхота, і той, накульгуючи, ступив уперед, щоб уклякнути перед дуцтвом; але дук став цьому на переметі, сам зіскочив із коня, обійняв Дон Кіхота і сказав
- Мені боляче, пане Рицарю Сумного Образу, що в'їзд вашої милості у мою посілість позначився такою халепою. А втім, недбальство зброєноші часто спричиняється до ще гірших знегод.
- Зустріч з таким преславним потужником, як ви,- відповів Дон Кіхот,- не можна назвати знегодою. Навіть якби я скотився аж на дно безодні, мене врятувала б звідти і вознесла хвала побачення з вами. Мій зброєноша, укарай його Божа десниця, куди ліпше вміє розв'язувати губу, щоб квітку кому пришити, ніж прив'язувати й приторочувати сідло, щоб воно міцніше сиділо. Проте в будь-якій поставі, повалений у порох чи повсталий, кінний чи піший, я завше до послуг вам і ласкавої пані дукині, гідної вашої малжонки і достойної титулу цариці ліпоти і взірця світової ґречності.
- Годі, годі-бо, пане Дон Кіхоте із Ламанчі! - вигукнув дук.- Там, де панує ласкава пані донья Дульсінея Тобоська, негоже вихваляти іншу будь-яку вроду! [478]
Тим часом Санчо виборсав ногу з пут і, підступивши ближче, похопився поперед свого пана
- Годі відкидати, треба, навпаки, потвердити, яка то гарна пані моя Дульсінея Тобоська, та заєць цибає, як ловець не чекає, а потім я чув ще й таке так звана матінка природа, славлять, що той скудельник, як вона зліпила одну гарну скудель, то може зліпити їх і дві, і три, і цілу сотку. Се я на те кажу, що пані дукиня не гірша від моєї добродійки пані Дульсінеї Тобоської.
Дон Кіхот звернувся до дукині й сказав
- Ще й на те, ваша високосте, зважте, що жоден мандрований рицар на світі не мав такого річнистого й жигуватого джури, як оце я, він вас у цьому переконає, якщо ваша високість дозволить, аби він їй кілька днів служив.
На те відповіла дукиня
- Якщо добрий Санчо такий перебендя, то мені це вельми до смаку, це доводить, що він не дурний, бо жарти й дотепи, як ваша милость, пане Дон Кіхоте, самі здорові знаєте, тугодумам недоступні, і якщо добрий Санчо - жартівник і дотепник, то значить він мудрагель.
- І торохтій,- додав Дон Кіхот.
- То й краще,- підхопив дук,- як же дотепувати, коли мовчиш. Ну, а зараз, без зайвих балачок, ласкаво просимо, великий Рицарю Сумного Образу.
- Рицарю Левів, рачте ваша високість мовити,- вкинув слівце Санчо.- Годі вже тих образів і тих образ.
- Отож прошу вас, Рицарю Левів,- вів далі дук,- їхати до мого замку, це недалеко звідси, там вас чекає шана, якої така висока особа, як ви, цілком заслуговує і яку ми з дукинею виявляємо усім мандрова-ним рицарям, прибулим до нашого замку.
За той час Санчо підрихтував сідло й міцно підтягнув попруги Ро-синантові, Дон Кіхот сів верхи, дук упав на свого чудового румака, дукиня опинилась між ними, і всі рушили до замку. Дукиня звеліла Санчові їхати поруч із нею, бо його дотепні мудрування тішили її непомалу. Санчо не манірився, затесався між цієї трійки яко четвертий і зайшов у розмову, на превелику втіху дуцтва, радого нагоді гостити у себе такого мандрованого рицаря і такого мудрованого джуру.

РОЗДІЛ XXXI,
де оповідається про численні й важнющі речі
Санчо аж нетямився з радощів, йому-бо здавалось, що він у дукині в фаворі, і уповав нині знайти в її замку такий самий достаток, як у маєтку дон Дієга чи в оселі Басільї; він завше любив порозкошувати й охоче брав на трапку все, що там лежало.
Отож повідає історія, що перш ніж добратися до літошнього палацу або замку, дук поскакав уперед і дав челядинцям розказ, як слід трактувати Дон Кіхота. Скоро наш рицар укупі з дукинею під'їхав під замкову браму, як назустріч вибігло двоє служників чи стремінних у довгополих [479] домашніх халатах з найтоншого кармазину, миттю підхопили його на руки й мовили
- Хай ваша величність допоможе пані дукині спішитись.
Дон Кіхот послухався, і між ним і дукинею почалися церемонії та антимонії; гору взяла дукиня, яка побажала спуститися з сідла лише з дуковою допомогою, твердячи, що недостойна завдавати мороки такому зацному рицареві. Врешті підступив дук і зсадив Ті, а коли всі ввійшли на великий дідинець, дві гожі панянки накинули на рамена Дон Кіхотові широку кирею з тонкого шарлату, і ту ж мить у всіх галереях з'явилися служники й служебки й ну кричати
- Милості просимо, хвало й оздобо мандрованого рицарства! При цьому вони, на превеликий Дон Кіхотів подив, усі чи сливе усі
кропили зі слоїків дуцтво і Дон Кіхота пахучим надіб'ям; ось коли вперше він справді відчув себе й увірував, що він таки мандрований рицар, щирий, а не нібито рицар, адже його шановано достоту так, як шановано таких рицарів во время оно, про що йому було відомо з книжок. Санчо, залишивши Сірого, учепився дукині і вкрався до замку, але його гризло, що він кинув осла самого, отож

читати