вірші, що ввійшли до проекту «Безпека»

речі, що танцюють

це коли пропадають люди
і мовчать телефони
цифри беруться за руки і танцюють
сумують
за вікном тополі
а речі починають боліти
тугою і коричневим смутком
ось фото де ти оперся на стіну
і посміхаєшся
ось хрестик який ти носив
ось речі яких ти торкався
ось все що залишилось
опісля
і немає інших доріг
бо все що було зараз танцює
за дверима
за межами
за несказаними словами
за твоїм мовчанням
…
це коли пропадають люди
і мовчать телефони
цифри беруться за руки і танцюють
сумують
за вікном тополі

скажи, на кого я схожа?

скажи
на кого я схожа
коли опадає листя
коли заходить сонце
на моєму ліжку гаснуть
жовті вогні
скажи
на кого я схожа
коли мокре волосся
липне до вуст
і пальці малюють на тобі
прощавай
скажи
на кого я схожа
коли востаннє у темній кімнаті
дихаю тобою
бо опадає листя
бо заходить сонце
бо ти не сказав
на кого я схожа
скажи

20 хвилин

знаєш
коли залишиться до кінця
цього світу
20 хвилин
я задзвоню тобі
і буду слухати колір твоїх очей
а хвилин ставатиме все менше
і ти будеш
бентежитись
нервувати
поспішати
врешті скажеш:
“пробач я був тоді такий дурень
пробач але так мало часу
я мушу бігти
ти ж бо знаєш що скоро кінець”
а я буду мовчати
а потім останній твій подих вдихну
і
…коли титри цього світу дійдуть до кінця
і саундтрек твого голосу пролунає востаннє…
я видихну

вірші, що ввійшли до проекту «НІЖність»

взаємне забування телефонних номерів
взаємне забування телефонних номерів
це те що відбувається опісля
квітів
шоколаду
під’їздів
перших та останніх
спільних
ночей
потім
залишаються порожні
коробки від дарунків
спочатку боляче
а далі байдуже
бо лише
взаємне забування телефонних номерів
рятує
від
любові


хворіти літаками
небо пошрамоване
слід літака
він ще сьогодні був тут
а завтра вже десь в тебе
але у твоєму небі
немає шрамів
ти не хворієш літаками
і тим де вони будуть завтра
і все наче так як було
сліди на обличчі неба
заживають
зникають
затягуються
та тільки слід
на моєму пошрамованому серці
так схожий на
слід літака
що летить
до
тебе


цілитись в серце
у твоє фото на стіні
я щоранку кидаю ножі
сьогодні в око
вчора в шию
але ніколи
ти чуєш ніколи
я ще не втрапила
у твоє
серце
і я спалюю фото
викидаю ножі
сміється порожнеча
на стіні
але серце твоє
ще ціле
залишається для мене
мов ціль
не наповнене вщерть
в яке я одного ранку
таки втраплю
насмерть

поговори зі мною
залишилось так мало кроків
до кінця
поговори зі мною
ні, пробач, то не сьогодні
ще стільки справ
листи мовчать і дихають
у спину
дні
поговори зі мною
ні
давай на завтра
у вікнах плаче чиясь тінь
я набираю номер телефону
твій
поговори зі мною
стій!
залишилось так мало кроків
до
кінця
мене
поговори зі мною
ще
Вірші, які не ввійшли у проекти
Oh, east and west eurolines!
він розвантажував брудні вагони
десь в німеччині
вона підмивала старого паралітика
і спала з його сином десь в італії
Oh, east and west eurolines!
сльози дітей на вокзалах
та обіцянки неодмінно вернутись
45 хвилин до кордону
і заплющені очі від болю
Oh, east and west eurolines!
гидке продавання свого тіла
і бажання забути всі імена
а вдома чекають дзвінків
від тієї котрої давно нема
Oh, east and west eurolines!
і коли я буваю на вокзалі
і бачу ці німі лиця приховані сльози
автобуси які крадуть щастя в людей
мені хочеться крикнути
Oh, east and west eurolines!
я ненавиджу вас!

Люди

чоловік доглядає свою паралізовану дружину
він фарбує їй на ногах нігті
рожевим лаком
раз на два тижні надуває басейн
і купає її серед кімнати
у них нема ванни
йому 54
їй 51
так пише якась вулична газета
часом він випиває у компанії
і забуває що йому 54
що у них нема ванни
що раз на два тижні він надуває басейн
і роздягає її
немолоду і немічну
бере на руки і несе у теплу воду
її ноги не ходять
її груди вже не ваблять
її лоно більше не плодить
її посмішка схожа на гримасу болю
він випиває ще і ще
грає у карти
він лається
горланить масних пісень
б’є пику старому другу
потім вони випивають разом
ще і ще
ще і ще
її посмішка схожа на гримасу болю
її ноги не ходять
але її очі
віддзеркалюють надувний басейн
рожевий лак
електрообігрівач
дві ковдри
чорнобілий кіт стрибає тихо на ліжко
і влягається до її ніг
так пише якась вулична газета
на двадцятій сторінці
у рубриці ЛЮДИ
чоловік доглядає свою паралізовану дружину
він фарбує їй на ногах нігті
рожевим лаком
раз на два тижні надуває басейн
і купає її серед кімнати
у них нема ванни
йому 54
їй 51

читати