Електронна бібліотека/Проза

напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Завантажити

усіх озивається то жалем своїм, слізьми, то исловом, — батько ні до кого не озветься. Хтось з людей йому каже: «Ваша дочка». — "В мене нема дочки", —одмовив. «Ваша дочка черниця». — «В мене нема дочки», — знов одмовив.
Тижнів у три одібрав священик знов лист, що дякує Катря батька й матір за ласку і за гроші і просить, щоб її не забували.
— Як же їй там? Добре? Чи здужа? Чи здорова? — се мати питалася. А священик каже:
— Авжеж!
А дяк:
— Хто се знати може? Вона там, а ми тут.
Не сподіваючись Катрі, стали ми жити у тихому, а невгавучому смутку. Старий батько сивіє; на високому чолі .морщина у всю довж лягла, глибока та понура.
XV
По усіх тих випадках та бідах мати якось стрінулася із Чайчихою: заплакали обидві та з того часу почали знов одна до 'днії ходити та вкупі горювати. Частіш ходила до нас Чайчиха, бо мати все недугувала. Зійдуться, згадають давнє — й смутують. Прийде і Пилипиха... Була і в неї своя журба та ніколи вона не жалілася і зроду не плакала. Отсе, як бачу її, прийде було, сяде вище усіх, поглядає, наче судить судом, і розказує:
— Моя Маруся в'яне. Нічого їй не мило. Вбирається не глядячи, що бере на себе. Між дівчата не йде; за гуляння байдуже їй... Тепер сватає Похиленко —.«не хочу!..» А як ти, кажу, не хочеш доброхіть, то я тебе силою віддам. «Оддайте, та ви мені, мамо, світ зав'яжете, — і мені, і йому. Не буде у нас в хаті ні любові, ні ласки... Я його не знаю і не кохаю, і не буду... Згляньтесь хоч на його, за що доброму парубкові світ зав'язати!»
Що ж, кажу, і ти хочеш у черниці? І ти мене думаєш при моїй старості покинути? «Ні, мамо. Поки вас господь на світі держить, я вас ніколи не покину»...
— Може, кого любить та боїться признатись, — говорить мати, — може, якого сироту вбогого покохала.
— Питала я: хто тебе з ума, з розуму зводить? — «Ніхто мене з ума, з розуму не зводить».
Змовкне Пилипиха; зажуриться, не хилячи голови; мати з Чайчихою про долю та про безталання світове почнуть, а зведуть усе на діток своїх...
— А що, Марусе, голубко, — було кажу їй, — що се у світі робиться?
Вона осміхнеться мені.
— Як ти живеш, Марусе? — питаю. —Чи усе любиш так само?
— Так само, — одкаже.
— Може, він хутко ожениться — його мати усе плаче: оженись та оженись... хвалилася, що обіщавсь: оженюся...
— Нехай йому добре буде! Нехай щасливо!
Такеньки було і розмовляє зо мною, часом співає, ласкава та ввічлива.
Чайченко знов між нашу челядь уявився... Такий самий хороший, може, ще кращий... бо як хороший та любий поболіе або потерпить, міцній до його дурне серце прилягає... Знов він до всіх привітний, знов зо всіма говорить і знов нікого не кохає... Удова його люблена тоді вже звінчалася з якимсь шинкарем.
Маруся бачить його... Розмови з ним не шукала, не наверталася йому на очі — хто б пізнав, що кохає його! Тільки рум'яніти стала, як став він бувати...
— Отсе ти рум'янієш, — кажу.
— А мати усе говорить, що занепадаю. Піду — нехай побачить мене рум'яну.
— А чого все ти смутная?
— Невесело, Химо.
— Ти усе їм печалишся, — а чого? Йому у світі не гірш, як іншим, живеться!
— Йому не добре! — вимовить і на лиці побіліє.
Якось розмовляли та радилися у нас в хаті Пилипиха, Чайчиха й мати, — коли Чайчиха й каже вдові:
— Дуже мені ваша дочка Маруся мила: коли б мені таку невісточку господь послав!
А Пилипиха каже:
— В'яне моя МарусяІ
— Та їй, здається, трохи получчало: буде здорова!
— Не кажіть — получчало: вона в'яне!
— Мій Яків — добрий парубок, — знов Чайчиха говорить, — я таки йому од господа сподіваюся долі. Тепер вмовляю його: сину мій, одружися! — «Добре, моя мати, — одкаже, — одружуся, чи не виясниться мені з хорошою людиною!» Нащо ж мені кращої питати йому, як ваша дочка? Кажіть мені, голубочко, кажіть мені до вас старости слати!
— Моя Маруся не схоче, — я силувати не хочу.
— Та хоч поспитайте її, любко, хоч поспитайте! А ми усе те з кімнати чуємо з Марусею. І чуємо, як Пилипиха вимовила: «добре, я поспитаю!» Як вийшла до садка і кличе Марусю.
Маруся тоді устала од шитва свого, йде... Я її за руку:
— Марусе! От диво!
— Яке диво, Химо?
Увійшла у хату.
— Марусе! — пита її мати, — Чи ти підеш за Чайченка за Якова?
— Піду, — одмовила.
Пилипиха аж руки зняла угору, — здивувалася. Чайчиха радіє так, боже мій добрий! Усіх обнімає, цілує, плаче та дякує. І мати вітає, добрить, а смутніш їй, мабуть, стало, — мабуть, згадалося...
— Се ти мені коришся, дочко, чи по своїй любові за його йдеш? — пита Пилипиха.
— По своїй любові, мамо.
— Давно се ти його любиш?
— Як його знаю, мамо.
Більш Пилипиха дочки не питала, тільки промовила:
— Я не бороню тобі, дочко!
Почали умовлятися та почали радитись... почалося за віно, за весілля...
Заручили їх. Гуляло багато людей на заручинах. Він був до неї привітний, як до інших, трохи смутний, недбалий... Вона була спокійна

Останні події

13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
11.03.2025|11:19
Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
11.03.2025|11:02
“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
10.03.2025|16:33
Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
07.03.2025|16:12
Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
05.03.2025|09:51
Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»


Партнери