Завантажити

я бабувала у Зіньки Тухленкової, старого Молочая невістки, і принесла вам попелясту курочку, і прохала на родини.
Старшина. Курочку? Отже й цього не пам'ятаю.
Риндичка. Ще ваша жінка, Андріївна,- нехай будуть здоровенькі вам на радість, а мирові на втіху! - взяли у мене ту курочку і почастували мене пивом, спасибі їм... повнісінький стакан випила!
Старшина. І був я на родинах?
Риндичка. Ба ні. Ви одмовились тим, що у вас беседа була.
Старшина. Отак заклопочись, як ми, началники, іноді заклопочуємось!..
Риндичка. А в середу, після обідні, до вас ще Під'їхали гості. Батюшка і ще з якимись людьми...
Старшина. У середу, кажеш?
Риндичка. Еге ж! А вчора посварилась я з Пріською-московкою і приходила до вашої милості скаржитись.
Старшина. З ким? З Пріською, кажеш?
Гарасим. З нею, так точно!
Старшина. Та ти це навсправжки чи, може, дуриш мене?
Риндичка. Навсправжки! Та я їй цього не подарую.
Старшина. Помагай тобі, боже! Це діло нтерес-не! Нтересне діло!..
Риндичка. Ви ж самі вчора сказали мені, щоб я прийшла сьогодні, бо ви вчора, вибачайте в цім слові, були п'яненькі, на здоров'ячко вам.
Старшина. Клопоти! Що у мене того клопоту, стара! Так, стало бить, виходить, що сьогодні п'ятниця? Слава богу, що хоч знайшли день! ;
Риндичка. Та тут не то що день загубиш, а й ^ їсти забудеш. У вас же того клопоту повна Голова!
Старшина. Більше!
Гарасим. Через голову поллється... Так точно!
Старшина. О, поллється! (До Гарасима). А ти ж по якому ділу?
Риндичка. Це ж мій свідок.
Гарасим. Так точно, господин старшина!
Старшина. Ти, стало бить, чув, як вони сварились?
Гарасим. Так точно, вєрно... Ну, що вони бились, так я об том незвестєн!.. По закону, значить, по правді?.. Хіба у нас земля безрозсудна?.. Істинная правда... Амінь - і весь обман налицьо.
Старшина. Піди ж поклич сюди Пріську-москов-ку, то ми зараз і вчинимо суд!
Гарасим. Вчиніть суд праведной, як перед господом милосердним!.. Бо вони проклятущі баби!.. їм обом небезпременно треба задубить манатки та березовою кашею, щоб не клопотали... Бо вони анахтеми... Так точно, ваше благородіє!..
Старшина. Веди Її сюди перед мої очі, по щучому велінню!
Гарасим. Приведу! Недзя обіждать!.. Я її, анахтему... Кажу, вклонись старій - і нікотрого діла... Постанови, кажу, чвертку, і бог тобі простить... (До Рин-дички). Казав: постанови чвертку? Правда? Не сваріться, кажу, бо чистий калавур! (Пішов).
Старшина. Треба ж, мабуть, і писаря підождати.
Риндичка. Ой батечку, розсудіть же ви мене самі...
Старшина. Та розсудить-то можна! Але ж, може, мені прийдеться довго здіймати допроси з Пріськи. А тут треба мені їхати по ревизію... Якби можна це діло хоч до завтрього під сукно?
Риндичка. Ой розсудіть же мене! Бо як не розсудите, то не витерплю, та я ж... (Шепче йому на вухо). Ой розсудіть же мене; а я, батечку, вам завжди у пригоді стану. Пам'ятаєте, як ще ви не були за началника та позивались з Тихоном за кожуха? Мало я тоді гріха на душу взяла?
Старшина. Ну, те, що колись було, нічого згадувати. Нічого вже з тобою робить... Так кажи товком, за віщо там у вас взялося? З якого побиту горщика розбили?..
Риндичка. Ох, батечку, та тут таке, що як до ладу розказати, то й волосся на голові догори полізе. Адже ж ви знаєте, що мій вгород та заходить якраз потилицею до її повітки.
Старшина. Потилицею? Так і запишемо в пре-тикола.
Риндичка. Ще мій покійничок... царство йому небесне, вічний покій його душеньці! І всім помершим душам вічна пам'ять! Ото, кажу, як ще мій покійничок живий був, то й викопав рів проти її повітки, щоб, стало бить, звернути стежку з її дворища понад ровом... Бо вона, було, як іде чи проти череди, чи в поле, то так тобі і преться через мій вгород.
Старшина. Еге-ге! Постривай! Я бачу, що це діло дуже заплутане! Доказательства маєш?
Риндичка (вийми пляшку з горілкою і бублик). Осьдечки! Хіба ж я честі-таки та й вашого звичаю не знаю?
Старшина. От бачиш, може б, я й не пив сьогодні, коли б не таке голівне діло...
Риндичка (частує). Милості просю...
Старшина. Приходиться випити, щоб у голові... Пожалуйте, зводьтесь самі!
Риндичка. Пошли ж, боже, помершим душенькам царство небесне, а живим на здоров'ячко! (Випила і підносить старшині).
Старшина. Благодарю покорно! (Випив). Тепер трохи неначе ясніш діло.
Риндичка. Аякже. Воно зараз у голові розвидниться! Закусіть же бубличком. (Дає бублик).
Старшина. Що воно ніби щось задзвеніло у вусі?
Риндичка. Ото так похмілля парує, що аж дзвенить. Викушайте ще!
Старшина. Та пожалуй! Чарка в тебе невелика, то воно можна ще по одній.
Риндичка (палива). Я вам скажу, що по мані-сінькій краще пити. (Каже).
Ой чарочко ж моя, Чепурушечко, Ой потіш же мене, Моя душечко!
Милості просю! Старшина сі, як по щучому велінню! А собі ж?
(випив). Тепер неначе замовкло у ву
Риндичка. Та я вже, не вам кажучи, з своїм свідком випила зо три. (Палива). Дай Же, боже, щоб вороги мовчали, а сусіди не знали!

читати