Коментар

Поема про поета-футуриста Михайля Семенка, про Гітлера, Леніна і навіть Олега Коцарева у різних співвідношеннях.

Чому пам’ятник Шевченка в Луганську схожий на Леніна? І куди зникають різнокольорові революції? Заради яких дев’яти рядків про Харків авторка спеціально їздила в це місто.

Про початок ХХ і ХХІ століття в культурному розтині. Усе це – у тексті, схожому на дим, до того ж не завжди цигарковий.

 

              сидів собі на горі біля Володимира

              дивився як ішов дим з параплавного димаря...

 

                                                   Михайль Семенко

 

Слів клюква розложиста

 

обрубок-дерево

гімнастично ластівкою

тягнеться вгору

буря чимось схожа на рево-

люцію, на прапорів червоні мухомори

що під ногами квітнуть

Семенковими човниками

він іде і човгає

човгає

довго-довго

зі схвильованим носом

від владивостокових буднів

Семенко сьогодні

смутний сьогодні

- я сьогодні курю і курю папіроси -

через кілька місяців скаже він вголос

так само, як зараз

всмоктує дим

замість повітря зимного

чи з ним

він смертельно смутний

як закоханий П’єро

але не в теплій Італії

не під пальмою

а на морозній

безрозній

Півночі

- я сьогодні курю і курю...

Сем гундосить

 

- просимо, просимо

великого товариша Леніна

особливо великого

на пізніших фото –

гаркавий голос

віщає в Кінталі

в далекій Швейцарії

про супротив

- архиважным есть поражение

свого правительства

 

слів клюква розложиста

голосом царським

обвиває галоші

всіх мас

пролетарських

які – не Європа

аж до самого Владивостока

мізки глушить

заколихує гіпнотично

от хто говорить путньо

от хто говорить влучно

найкращі спагеті

до того ж з харизмою

готує він

Володимир Ленін

куди там якомусь Марінетті

Маяковському

тим більше Семенку

лізти в майбутнє

он де справжній футуризм

от де future

 

Замкнений поет

 

дроти тремтять у повітрі

венами порізаними

замиканням – пульс

зітханням – вітер

і тільки сонце

отримало візу

червоною піґулкою

котиться на захід

до Гітлера

наманікюрені пальці віт

по-французьки інею лаком

тикають у той бік

у хмар заплющені повіки

кольору папірців лакмусових

 

Сем визирнув у вікно

вистукуючи Морзе мотиви

гаряче серце і чай гарячий

а небо темне, пиво наче

і падають на біле сукно

ієрогліфи слів

білими крижаними

дрозофілами

і маленькими м’ячиками

та й азбука Морзе

вистукує не офіційних

слів набір

не прозу

а поезію

хто-хто там за склом

хто-хто з гострим поглядом

хурделиця – свого роду дим

що морозить носи та ноги

 

у вірш ховає свій злочин

тільки справжній поет

а справжній мужчина

ховає у текст

не чин

не зачин

і не кінець світу

а ім’я жінки

своєї чи чужої кобіти

а справжня жінка

ховає у текст

не ім’я

а чоловіка

це якщо порівняти

Семенка і мене, наприклад

у вас можуть вийти

інакші результати

а порівнювати

можна все

 

от замкнув хату

квартиру

чи гуртожитківську кімнату

і сам замкнувся

тільки зовні

обмежуючи простір

такими маніпуляціями

якась манія просто

залишитися незамкненим

у закутку

байдуже з якого боку

дверей –

у Семенка така ж фобія

 

от він сидить, замкнений

от він цілується

от він курить папіроси

замкнений на вулиці

замкнений любить ніжно

її розплетені коси

ходячи садами безрозними

замкнений дарує їй сніжки

своїх замкнених

дверима обкладинки

поез-ніжностей

своїх замкнених

дверима обкладинки

поез

 

і будь-які двері

ділять планету

на дві півкулі

ніби план такий

із двох пунктів

 

Капілярів водорості

 

революція починається в животі

революція починається нудотами

починається в організмі тихо

як дотик

а потім росте живіт

теплими спалашками

як від

запальнички або від

того, що її роздавили

революція починається з диму

від цигарок

починається із заправок

революція оживає в бензині

і в іншому паливі

напийся своєї революції

кольору смерті – синьої

червоної – кольору любові

та іди гуляти вулицями

кров’ю фарбованими

а потім – відходять води

з осінніми вогкими поцілунками

і капілярів водорості

обплутують очі та шлунки

потонулих у революції

мокрих поетів

потонулих у революції

крикливих дітей

- потонувших в революции этой

- потонувших в революции той

 

а потім – потяг

ти чекаєш продовження

послухай-послухай

підходить чоловік у сірому

шепоче на вухо

- послухай-послухай

ти знаєш, що в Петрограді?

що в Києві – Центральна Рада

плачуть жінки

голодні діти

почалися обжинки

падають божки –

Сем сідає і їде

- послухай-послухай

давай вип’ємо

з червоною ікрою

мене звуть Діма

а тебе?

колія

димом

тягнеться довго

як шарф обплутує горло

падають божки

почалися обжинки

голодні діти

плачуть жінки

у вагоні сміються

Діма – п’є, як буржуй

і розказує про революцію

і хочеться послати...

Діму в інше місце

типу – в прекрасну Америку

плисти

протокою Беринга

 

На я

 

коли ти

тобто уже не ти

а я

ти ж не називаєш себе на ти

от і я

іду і дивлюсь під ноги

під якими обертається земля

де калюжі зеленими очима

підморгують

серед дороги

кольору асфальтової шкіри

зустрічаю ноги знайомих

а в небі – рекламні усмішки

що, мов яскраві знамена

на мене вишкірені

починаю кампанію

щоб вишкір знищувати

іду до стовпа рекламного

розщеплюю шлунковим соком дощу

папір на клапті різні

одноклітинних організмів

кожна літера – ніби інфузорія

кожна кома – амеба

і коли знищені всі постери

бачу вогники –

то вже зорі

на небі

 

а потім утомлена

підходжу. кіоск

- дайте шоколадку, пані

а мені на здачу –

льодяників кульок

трохи підтанулих

за які піду купувати

Семенка томик

якщо, звичайно

колись буде

перевидання

 

Алкоголь і соціалізм

 

у Харкові – неп

у Харкова очі кольору неба

вулиці – комунари

вулиці – комуністи

Маркс і Енгельс – парами

чисто-чисто

з мітлами чекісти

поприбирали

надовго вистачить

 

 

кав’ярня „ПОК”

Семенко за столиком

засмучений сном про дим

купа думок

він пише лист

а може – лиш запис

рукою тремтячою

от бачить

іде товариш

якийсь по Сумській

та то ж Шкурупій!

 

закашлявся Сем димом

- друже Ґео, життя тернисте

і як не дивно

вся наша зброя – це футуризм –

 

а Шкурупій – по плечу поета

- прочитав про твою смерть

у „Новій Ґенерації”

про знайдене на вулиці тіло

з вугляними очима

Сем, маєш рацію

люди майбутнього

всі будуть героями

бо нічого не боятимуться

 

- чули, Кобзар

спалив Михайль

з пісочниці Києва

вигнав поетів

і вони з горя

побігли в степ

з укр.літератури

під бринькання струнне

нудити про зорі

старому місяцю

а сам переїхав

до нашого міста

 

підносять тістечка

каву, чай

невеличка тіснява

а все-таки рай

ти багато куриш

і дивишся в попільничку

де замість пейзажу

туман-дим

такий важкий

і кольору зимного

як светр

у твоєму наплічнику

жуєш печиво

дістаєш гривні

за вікном боляче

за вікном дим

- ідем за вікно

- ходім

 

9-09-73

 

усій 1/6 планеті

урочисто і радо

передає дротами

радянське радіо

з 20-ю річницею Жовтня

радянський народ поздравляє

великий товариш Сталін

кожен бюст його й пам’ятник

від крайньої півночі

де білі душі снігів

до півдня

де пальми й вигини гір

ширяться хвилі радості

люди ідуть на парад

- товариш Ленін

учив говорити правду

і ми говорим правду

у багатьох родинах

дівчат назвали Октябринами

шу-шу

шу-шу

революція трива

ура, товариші, ура!

 

згадую, що друг Коцарев

дав мені номер Семенка

не у віртуальному, наприклад, Косово

а справжній, харківський, поетів

домашній, а не мобільний

привітаю, тим більше

 

набираю 9-09-73

код Харкова і 9-09-73

код Харкова і 9-09-73

а у відповідь –

пі-пі-пі

а у відповідь

не – автомобілібілі

не – місто, як спрут

не моря шурхіт

а ціла поема

Кручених

під назвою Мовчання

виливаю чай

і напій святковий

в унітаз історії

куди стекло

багато різних революцій

і п’яна каналізація

із битим склом

подарунків на день народження

знов потече вуличними

дорогами

а в Харкові –

повз Семенкову

дружину і сина

що стали біля Шевченка

пам´ятниками

 

люди святкують

когось розстріляли

але без паніки

а смерть розмножується

а смерть розмножується

пам’ятниками

мільйонними тиражами

луганський Шевченко

схожий на вождя

так буває

коли скульптор

робить Ленінів все життя

а потім приходить

пані Незалежність

обережно

двері трамвайні

зачиняються

 

Дим заходить

 

мій біль

у сонячному сплетінні

як зубний

треба знеболювальну ін’єкцію

моєму персональному сонцю

або серцю

 

- кожен дим має свій характер

кальяну – тисне на голову

коли в кімнаті

його затишна хмара

вишнева або яблучна ватяна

змінює смак води цигарковий

тоді розрізняєш її сорти

і запахи

та одна особливість спільна –

від будь-якого диму

ізсередини пахнеш ватрою

теплим літа багаттям

що шириться через легені

альвіолами в капіляри

там з’являються іскри

у крові й у пам’яті

куріння плану заплутує думки

котрі назавтра будуть геніальними

- навчи мене курити, Дімка

- взувай капці, ходімо до ванної

 

дим з’являється мляво

з кінчика полум’я

поцілунком стигне на губах

на язику солодкавий

розтікається горлом

розм’якшує зв’язки

розріджує голос

а потім!

 

здрестє! перед вами

головний герой історії

що ходить на голові

а точніше – головами

для завоювання території

війнами

морами

плітками

тобто політикою

перед вами Дим

можете звати Дімою

а краще – ВолоДИМиром

або будь-яким іншим іменем

думаю, він не образиться

тільки плюне на колесо історії

і воно без білки і одразу

закрутиться

раз-два, раз-два, раз-два...

Дим розпливається в посмішці

зубасто-кисільній

він курить, здається, Chesterfield

іще – лікує лисину

різними мазями і кремами

які не кожен

хто в Кремль вхожий

може собі дозволити

він хорошого зросту

тобто невисокого

але на фото

цього не помітно

та й макіяж сприяє красивості

у глянцевих п’ятдесяти

п’ятитомниках

тепер він дещо втомлений

тому говорити йому не хочеться

а взагалі – він гарний хлопчик

я перепорошую – мужчина

до п’ятдесяти років

Дим – шпигує у тілі

безшумними кроками

за кожним подихом

і ніби дає спокій

повзе моєю головою

там мені боляче

боляче!

вбийте в мені Дим

я хочу бути вільною

навіть якщо зі мною

вбийте в мені Дим

боляче!

читати