Завантажити

VII Порфірогенета зі своєю дочкою Оленою, і той примушений був спочатку проголосити Романа кесарем, а 17 грудня 920 р., про що говориться в продовженні “Хроніки” Амартола, коронувати його як співімператора; аж до 16 грудня 944 p., коли Романовісини Стефан і Константин у свою чергу скинули свого батька, вся влада перебувала в його руках.
929
1 Відомості з продовження “Хроніки” Амартола, де хибно наведено число індикта (2 замість 12), і тому в наш літопис їх внесено під 929 p.; подія була 6432 [924] p.
934
1 Відомості з продовження “Хроніки” Амартола.
940
1 У Новгородському першому літописі (далі — Новг. І) тут сказано, що уличі згодилися на данину Ігореві, яку він відступив своєму воєводі Свенельду, і що було взято їхній город-столицю Пересічень.
941
1 Розповідь про цей похід Ігоря спирається на даних “Житія Василія Нового”, продовження “Хроніки” Амартола та на народних переказах.
2 Кількість суден дуже перебільшено. Дату приходу русів джерела наводять різну — 10 червня, 18 червня (у продовженні “Хроніки” Амартола), 10 липня 941 p. Візантійські кораблі зустріли Ігореву флотилію біля входу в Босфор 8 червня, застосували грецький вогонь — вибухову суміш зі смоли, сірки, селітри, нафти на ін., що горіла й на воді; . її метали з труб-сифонів, укріплених у позолоченій пащі лева, що була встановлена на носі корабля.
3 Додано з продовження “Хроніки” Амартола.
4 В Іп. і Хл. хибно “изъламляху”; у Лавр. “изимахуть”.
5 Доместик — тут; командуючий східними військами Візантії.
6 Стратилат — воєначальник.
942
1 Відомості з продовження “Хроніки” Амартола, але 15 індикт, що припадав на 6435 [927] p., літописець помилково відніс до 6450 [942] р. Симеон з 918 (919) p. був уже не князем (ханом) болгарським, а царем.
943
1 Відомості з продовження “Хроніки” Амартола.
945
1 Цей договір, за найновішими дослідженнями, укладено в Константинополі після попередніх переговорів візантійських послів у Києві з Ігорем. Грамоту, затверджену в Цесарограді руськими послами і купцями, було доставлено в Київ, де її утвердив присягою Ігор, і відіслано назад у Константинополь через візантійських послів, які натомість вручили в Києві руському князеві хрисовул (затверджену імператорську грамоту); копія грамоти руських послів залишилася на Русі, і переклад її було внесено в літопис.
2 Додано з Лавр.
3 Бирич — адміністративно-судовий виконавець.
4 В Iп. і Хл. хибно “словомъ”; у Лавр, “сломъ”.
5 В Іп., Хл. і Лавр. Помилково "ваше"
6 В Іп.. Хл. і Лавр. Помилково "вашего"
7 Додано з Лавр.
8 В Іп. і Хл. хибно “от рода вашего”; у Лавр. “отъ города вашего”; ідеться про Константинополь.
9В Іп., Хл. і Лавр., мабуть, помилково “вамъ”.
10 Статтю цю в літописі сформульовано не зовсім ясно, і тлумачать її по-різному. Тому подаємо текст за оригіналом Іп. “о Корсуньсции сторонh. колко же єсть городь на той части да не ймуть власти князи Рускыи. да воюеть на тhхъ сторонахъ. а та страна не (у Хл. “да не”) покоряется вам. и тогда ащє просит, вой от насъ князь Рускыи. дамы ему елико ему будет требh. и да воюет”.
11В Іп., Хл. і Лавр. хибно “все”.
12 Додано з Акад. і Радз.
13 В Іп. і Хл. “и да будуть рабі”; у Лавр. “и да будеть рабъ”.
14 Роль обруча (обручки, браслета) як зброї полягала в тім, що, надітий на руку, він удержував м1язи від розтяган ня і захищав від удару меча; такі бронзові ребристі обручі відомі археологічне.
15 В Іп. і Хл. “все”, “вьсю”; у Лавр. "се", си"
945
1 Дата ця була вже попереду; там її, можливо, подали за візантійським літочисленням (період з 1 вересня 944 p. по 31 серпня 945 р.), тут же, вдруге — за давньоруським календарем, і стосується це подій з березня 945 р. по березень 946 p.; тільки в такому разі можна було тут говорити про те, що сталося восени 945 p.
2 Отроки — молодші князівські дружинники (не обов1язково молоді за віком).
3 Новг. І під 922, 940 і 942 pp. повідомляє, що Ігор віддав своєму воєводі данину, яку стягували з деревлян і уличів, а це викликало нарікання Ігоревої дружини: “ее далъ еси єдиному мужевh много”.
4 Грецький історик Лев Діакон пише, що Ігоря прив1язали за ноги до двох нагнутих дерев і розчахнули надвоє.
5 Кормилець — вихователь, “дядько” юного князя; кормильці та їхні нащадки нерідко виступають у літописі обік князів.
6 Мстиша — Мстислав; словами “той самий” (“то же”) літописець пов1язує цю розповідь з убивством у 975 p. Олегом Святославичем цього, очевидно, сина Свенельда, який там має прозвище Лют (Лютий).
7 В Iп. “жону” закреслено і новим

читати