Завантажити

сіруватих заношених халатах. Головний лікар одразу ж пішов мити руки, а медсестру Оленка провела в кімнату до хворого.
- Доброї ночі! Що трапилось?
Молоденька медсестричка з цікавістю глянула на Славка. Він закотив очі і схилив брови, невдало створюючи образ жертви. Оленка стояла позаду і спостерігала за Славком. Він повільно відповідав на запитання медсестри весь час переводячи погляд на Оленку.
- Так, хворий, що турбує?
Високий вусатий лікар зайшов до кімнати і акуратно відсунув Оленку, яка стояла в проході. Вона подала йому рушничок. Славко спробував привстати на руках, але його пронизала судома болю.
- Зрозуміло. Травми були?
Славко відповів негативно.
- Падали десь? Можливо вдарились? – лікар звісно не вірив, що не було ушкоджень. - Ще раз питаюсь: травми були? Я ж все одно усе побачу!
- Були. – Оленка несміливо заперечила.
Славко зморщив чоло і опустив одну брову.
- Сьогодні трошки...
- Дружина? – не відриваючись від огляду хворого, спитався лікар.
Оленка заклякла. Повисла неочікувана пауза. Лікар з медсестрою переглянулись.
- Трошки поввовтузились з товаришем! – Славко зробив буденний тон, але всі помітили фальш у його голосі.
- Знімайте сорочку. Схоже на забій.
Оленка нервово погладжувала чоло, підперши іншою рукою підборіддя. Славко, підвівшись за допомогою медсестри, знімав світло-рожеву сорочку, яка йому непристойно личила. Знімав повільно, наче навмисне зваблюючи Оленку. «Що ти зі мною робиш?» - промайнуло в Оленчиній голові. Вона майже втратила свідомість чи то від незручного питання про дружину, чи то від вигляду засмаглих плечей і рук чоловіка, що лежав на її канапі.
- Тут болить? – лікар оглядав правий бік.
Славко прикусив нижню губу і не зміг стримати стогону.
- А ось тут?
Славко промовчав, хоч знову стиснув губи.
- Ребро зламане.
Оленка зблідла і повільно опустилась на маленький стільчик, що стояв біля медсестри. Лікар потер вуса і обернувся до Оленки.
- Ви не хвилюйтесь, нічого страшного.
- Виживу, – байдуже констатував Славко і Оленка моментально, наче під діями чар заспокоїлась.
- Виживе! Зараз накладемо тугу пов’язку і стане легше.
- А може якісь ліки випешете, лікарю? – збентежено прошепотіла Оленка.
- Та які тут ліки хіба що обезболююче, хоч він міцний! Має витримати!
- Я витримаю! – твердо запевни лікаря Славко.
Оленка відпровадила лікаря, запхала йому в кишеню пристойну суму, на чому наполягав Славко. Він все ще лежав роздягнений, але з пов’язкою на грудях. Лікарі вимагали зробити рентген, але під наполегливим натиском зробили перев’язку і пішли. Оленка зазирнула до кімнати і застигла. Славко, наче він живе в цій квартирі років з десять, розклав диван, влігся на нього і клацав пультом незадоволено дивлячись на миготіння телевізора.
- Погодувати тебе?- турботливо запропонувала Оленка, хоч її цікавило зовсім інше питання.
- Я залишаюсь, – відповів на приховане питання Славко.
Оленка неймовірно зраділа, але виду не подала. Хоча навіть спробувала вдати незадоволення чи здивованість.
- Можу зварити макарони і посмажити котлети.
Славко задоволено кивнув.
- Дістали вже ці канапе з кальмарами. Людина має їсте те, що дає земля, де вона народилась.
Славка здається роздратувало, що Оленка не прокоментувала репліку «Я залишаюсь».
- А тебе ніхто не чекає? – обережно поцікавилася Оленка.
- Тепер мене чекаєш ти, – дав бажану для неї відповідь чоловік.
Він добре розумів, що саме Оленка мала на увазі.
- В тебе надійні широкі плечі. – Вона сама не очікувала, що скаже це вголос. – Це за гарні очі, - додала Оленка і пішла.
«Могла й не виправдовуватись!» В Славкові заграла пиха. Він зажмурився від задоволення. Йому дуже подобалась ця дівчина. Кумедна, смілива, у синій атласній сукні і домашніх тапках. Його притягувало дрібнесеньке ластовиння біля очей, прямі пухнасті вії, наче в телятка, і три коричневі родимки під лівою лопаткою, що нагадували маленьке сузір’я.
Оленка одразу зрозуміла все, що він хотів сказати. Усе, що іншим довелося б розтлумачувати кілька років. І то вони б не зрозуміли. Бо стосунки не мають сенсу, коли їх будують не з тією людиною. А коли ти можеш продовжити за нею наступну фразу з точністю до слова, то це і є твоя людина. Половинка, яка дихає в такт з тобою, живе тобою і заради тебе.
Оленка принесла вечерю, що плавно переходила в сніданок. По телевізору вже пустили перші ранкові шоу. Ведуча зі смішною зачіскою незграбно рекламувала тренажер для м’язів рук та передпліччя.
- Кому потрібен тренажер о пів на шосту ранку? – щиро дивувався Славко, поглинаючи з вовчим апетитом макарони з сиром. На котлети Оленки цього рану вже не стало.
- Це наш перший ранок, - раптом тихо промовила вона.
Славко посміхнувся до Оленки і продовжив з апетитом жувати переварені макарони, наче його запитали котра година. Оленка мовчки

читати