Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

танку! — гукали хангани. — Алеко! Покажи, як гарібальдійці танцюють!
На середину корчми вибіг юнак, вибивав ногами об поміст, вимахував рукою, затиснувши ножа, рукоять якого оздоблена натуральним орлиним дзьобом. Здавалося, що в ритмі танку ширяв разом з Алеко володар гірських бескеть, простираючи вперед свого дзьоба.
Наче в грудях у танцюриста не серце б'ється, а палахкотить вогонь.
Енергія, жадоба життя, подих вольності, невгамовна пристрасть наснажували танок.
Пізнав Осип серед присутніх одного молдаванина, що брав участь у заколоті проти землеміра Чунтуляка. Той у свою чергу пізнав його, підійшов, по-дружньому потис руку, а своїм друзям сказав:
— Це наш чоловік. Стоїть за молдавську правду. Тим часом Алеко закінчив під оплески гультяїв.
— Даваймо жок танцювати!
— Грай, цигане!
Полилися звуки молдавського танку. Хангани, підтягнувши свої широкі череси, пішли танцювати. Зашорошіли білі рукави, залопотіли по підлозі постоли, розвівалися довгі чуприни танцюристів. Наче буревієм зірвало з місця Рудольфа й Осипа — вони опинилися в завихреному колі.
Дивні почуття опанували всю істоту Осипа. Він пізнав старого скрипаля, пригадав циганський табір. От куди доля занесла непосидючих кочовиків! А де ж інші мешканці шатра?..
У корчмі й ніч застала мандрівників. На постеленому бадиллі кукурудзи спали вони, заколисані тихим плином гірської ночі.
Розбудили їх перші промені сонця. Рудольф поспішив малювати вранішні пейзажі на березі Бистриці. З ним зійшов на берег і Осип. Кришталево-рожеве повітря обіймало гірські схили, ніжною .аквареллю торкалося розбуджених хвиль.
Живописець захопився малюванням, а Осип пішов навмання кам'янистим берегом. Зупинився неподалік од великого каменя. Стояв, зачарований рокотом Бистриці, що нагадала йому бунтівливу повінь Черемошу! Ніби бачив перед собою легендарний Сокільський камінь.
Почулась пісня, наче кличним голосом обізвався кам'яний берег:
Упар плай ко зєлєно...
А де ж співачка? За хвилину на камені випросталась жіноча постать. Набравши глечик води, поставила його, а сама занурила ноги в холодну воду, далі звелась, граційно сплеснувши руками. Знову, наче граючись хвилями, розплескувала водяні бризки, сміючись та наспівуючи.
“Так русалки бавляться на самоті”, — промайнула думка, І Осип зовсім розгубився. Хотів гукнути, але онімів, пізнавши знайому постать.
Помітивши юнака, дівчина схопила глечик з водою й кинулась тікати.
— Стій! — нарешті вирвалось владне слово. Скорившись несподіваному оклику, дівчина зупинилась, пильно поглянувши, залилася сміхом.
— Це ти, файний легінику? А де твоя флоєра? Чому не граєш? А павине пір'ячко маєш на крисані?
— Пустив на воду...
— Виринуло?
— Так.
— То добра ознака. Бачиш, як наворожила я тобі? — запитливо дивилась на юнака.
Осип несміливо наближався. З кожним його кроком гучніше розлягався грайливий сміх дівчини. Розгледів на ній кольорове вбрання, дукати на шиї. Мимохіть вирвалось з уст:
— Цора!
— Така, як була вчора і тоді, коли вперше бачив, — жартувала, блиснувши білими зубами, наче разком перлин.
— Ні не така, краща...
— І ти не такий... Вусики чорні твої, як у справжнього легіня! Мабуть, тепер не боїшся жартів? Ха-ха-ха, — сміхом доповнила плескіт хвилі.
Осип, приваблений грайливим поглядом чорних очей, ступив ще ближче, хотів обняти за стан дівчину. Але вона швидко відбігла до води.
— Доторкнешся до мене, то кинусь у воду. Хто буде рятувати?
— Я сам вирятую...
— Е ні, у мене є рятувальник. Тільки гукну, то соколом прилетить. Біда буде! Стережися!
— А ти голосно не гукай.
— Сміливий ти, нічого не боїшся?!
— Хай саме пекло повстане проти мене.
— То ходи сюди. Ха-ха-ха-ха! Смішний який. Таких на Бистриці не зустрічала. Ха-ха-ха...
— Не тікай! — Лише ступив крок, як вона облила його водою з глечика.
— Боїшся холодного? Ай-ай-ай, — сміялася докірливо й принадно.
— Дивися... Я весь мокрий...
— Біжи до нені, вона тебе пригорне й зігріє... Ха-ха-ха...
— Ні, пригорни ти...
— Ха-ха-ха. Ти дивний і любий... Приходь з фдоєрою, тоді пригорну!
— Коли?
— Наступної неділі. До цього каменя! — випросталась, усмішку на обличчі заступила зажура. Дівчина зітхнула й прудко побігла на гору, розсікаючи вітровіння. Зупинилась віддаля, махнула рукою. Лише доносились звуки недокінченої пісні.
Осип стояв, намагаючись збагнути все, що сталося за кілька хвилин. Чекав, може, ще привидом з'явиться дівчина. Але на тій стежці постав юнак у червоній сорочці. То був Алеко. Він глянув униз. Від його погляду ніби відчув Осип подув холоду.
Повернувся до Рудольфа, який домальовував ескіз.
— Де запропастився? Чи не русалка яка тебе заманила? — сміявся друг.
— Ні, не русалка...
— Шкода, що не русалка. Я міг би додати її до свого малюнка. Як

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери