Завантажити

християн, призначена для відправ і молитов. Становить собою невелику церкву без вівтаря, інколи — простий стовп з іконою. Тут — бурлескне змішування, ототожнення християнської каплиці з язичницьким храмом.
Там Фебові ти поклонись — Феб (ясний) — друге ім'я Аполлона. Бога сонця, бога-провидця, сина Зевса, брата-близнюка богині Артеміди. Культ Аполлона — один з найдавніших і найпоширеніших у Греції та Римі. Покровитель мистецтва і муз, бог лікування. Жерці храмів Аполлона були віщунами-провидцями. В ролі такого жерця виступає Сівілла, “ясного Феба попадя”.
18. Сивиллу тут замордовало — в бурлескно-зниженому стилі зображено віщування Сівілли в стані пророчого екстазу.
24. Орфей — знаменитий співець, син Аполлона. Еней згадує одну з легенд про Орфея. Коли померла його кохана дружина Еврідіка, Орфей спустився у підземне царство Плутона, щоб повернути її на землю. Його спів і гра на арфі так зачарували владик підземного царства, що вони дозволили Еврідіці повернутися до живих, з тією одначе умовою, щоб Орфей дорогою жодного разу не оглянувся на неї. Орфей не витримав, оглянувся і втратив Еврідіку навіки.
Геркулес, Геракл — в античній міфології улюблений народний герой. Звільняючи людей від різних бід і страховищ, здійснив дванадцять легендарних подвигів. Один з них — виведення силоміць з підземного царства страшного триголового пса Цербера, що стеріг вхід до пекла, нікого не випускаючи звідти. У своїй травестії Котляревський уподібнює Геракла до героя української народної легенди Марка Проклятого, одначе не називаючи останнього. Марко Проклятий (або Пекельний) теж спустився у пекло, “всіх чортяк порозганяв” і визволив звідти козаків-запорожців. Легенда про Марка Пекельного, — український народний варіант сюжету про великого грішника, а разом з тим і варіант апокрифічного оповідання “Про збурення пекла”, — у другій половині XVII ст. зазнала віршованої обробки (див.: Українська література 18 ст./ Упоряд. О. В. Мишанич. — К., 1983. — С. 185 — 192).
Охвота — старовинний верхній жіночий одяг (див. також коментар: III, 93; VI, 20).
25. Тобі там буде не до чмиги — тут у значенні: буде погано, скрутно.
До шмиги — до речі, доладу, гаразд. Чмига, шмига — рівно вистругана дощечка, яка служить нівеліром при набиванні жорна у млині.
Як піднесуть із отцом фиги — тобто завдадуть великої неприємності, залишать у дурнях. Фіга — плід фігового дерева, інжир. Дорогі, привозні ласощі; сушені фіги — один з предметів чумацького промислу до Криму.
Лунь — хижий птах родини яструбових, зараз зустрічається рідко, хоч водиться на Україні майже повсюдно. Нар.: “Щоб тебе лунь вхопила!” (Номис. — С. 73).
26. Мені дай зараз за роботу — Сівілла уже вдруге нагадує про плату (вперше: “...і мені що перекинь” — III, 17), заздалегідь хоче вирвати плату за послугу, хоч добре знає звичай: наперед не платять. Еней пропускає повз вуха домагання скупої баби-яги, і та, ніскільки не образившись (торг є торг), продовжує давати свої настанови, а потім веде до пекла. Плату вона одержить уже після повернення з пекла.
Мусовать — міркувати, зважувати.
27. В лісу великому, густому, Непроходимому, пустому — у книзі мовознавця А. Непокупного це місце коментується так: “Тут увага мимоволі спиняється на слові пустий, яке контрастує зі своїми попередниками — густий, непроходимий (порівняймо прислів'я де густо, де пусто}, хоча воно й стоїть в одному ряду з ними як однорідне. Проте враження несумісності складається лише в нашого сучасника. Що ж до українського читача кінця XVIII ст., якому була адресована “Енеїда”, то без сумніву прикметник пустий у поданому контексті він недвозначно сприймав як синонім дикого. Саме від слова пустий, дикий і утворилася назва, якщо скористатися виразом Котляревського, лісу великого, густого, нелроходимого — пуща” (Непокупний А. П. Балтійські родичі слов'ян. — К., 1979. — С. 99; див. також коментар: III, 132 — “Ходили в північ по пусткам”).
28. Згідно з античними міфами, той, хто хоче повернутися назад з підземного царства Плутона, мусить мати при собі золоту гілку з чарівного дерева — символ життя. Взагалі золота гілка в легендах.багатьох народів — чудодійний талісман, який відкриває дорогу в недоступні місця або до скарбів. І. Котляревський переосмислює цей міф у дусі української народної творчості, легенд, пов'язаних з прадавнім, ще доби язичества, святом Івана Купала. Раз на рік, рів но опівночі в Купальську ніч (з 23 на 24 червня за ст. ст.) десь у глухому, дикому лісі зацвітає папороть. Хто зірве чудесну квітку папороті, той опанує таємничими силами, матиме змогу здійснити свої бажання, добуде закопані скарби і т. ін. Зірвати квітку папороті дуже нелегко не тільки тому, що вона рідко трапляється, а й тому, що її стережуть злі духи, нечиста сила. Інколи, щоб добути цю квітку, входять у спілку з нечистою силою. У наступних 29 — 33-й строфах поеми Еней у пошуках і добуванні золотої гілки зустрічає такі ж перешкоди, як і герої народних казок та

читати