Завантажити

нього також чудодійним жезлом, який міг викликати морську бурю або заспокоювати її.
Базаринка — подарунок, хабар. Походить від польського basarunek — штраф, грошове стягнення за нанесені рани чи каліцтво.
54. Плутон — бог підземного царства, земних надр. Його палац відвідає Еней під час мандрівки з Сівіллою в підземне царство (III, 110 — 115).
Прозерпина — дружина Плутона, втілення всього недоброго на землі.
55. фурцює добре навісна — фурцює — гасає, скаче.
56. Пустіть лиш з неба веремію — веремія — крик, метушня, замішання. Пускати, крутити веремію — несподівано напасти, внести замішання.
59. У 59 — 61-й строфах змальований знахар, вельми примітна постать у народному житті ще з прадавніх часів. З прийняттям і подальшим утвердженням християнства роль знахарів поступово зменшувалася, хоч у кінці XVIII ст. була ще досить помітною. Звичайно знахарі були досвідченими, бувалими людьми, зналися на народній медицині, ліками і порадами допомагали кожному, хто до них звертався. На певному рівні народної свідомості й культури магія, зв'язок з вищою чудодійною силою органічно пов'язувалися з розумом, життєвим досвідом, професійною вправністю. Знахарів і знахарок, ворожок, таких як Сівілла у третій частині “Енеїди”, народ відрізняв від чаклунів, чаклунок та відьом і певною мірою протиставляв їм. Вони могли боротися з нечистою силою, відводити відьомські чари. В “Конотопській відьмі” Г. Квітки-Основ'яненка “стар чоловік і непевний” Демко Швандюра “знімає чари” відьми Явдохи Зубихи, яка зробила так, що замість неї козаки “прєхваброї сотні конотопської” порють різками на виду у всієї громади вербову колоду.
Упир і знахур ворожить — у Котляревського упир — жива людина, яка знається з потусторонніми силами.
І добре знав греблі гатить — в народних уявленнях чоловік, який добре знався на водяних млинах, греблях, — знахар, ворожбит, в усякому разі дружній з ними. Він знає замовляння на випадок різних стихійних лих, уміє ладити з водяником (дядько Лев у “Лісовій пісні” Лесі Українки), щоб той постійно давав потрібну кількість води, особливо коли багато завозу, щоб не проривала вода греблі, не знесла млина під час повені; мусив знати ще багато інших тонкощів мірошницької справи. Гребля, вода, надто болото — місце, де любить оселятися нечиста сила. Нар:
Нехай тебе ті кохають,
Що в болоті грають.
Нехай тебе ті любують,
Що греблі руйнують.
60. Шльонськ — польська назва Сілезії, області, яка нині входить до складу Польської Народної Республіки і частково до Чехословацької Соціалістичної Республіки. Україна підтримувала давні торгові зв'язки з Сілезією, а через сілезькі ринки — з іншими землями Західної Європи. Крім прядива, сала, смальцю, воску та інших товарів, помітною статтею експорту були воли української степової породи.
61. Невтєс — в античних міфах — Навт, супутник Енея в його мандрах. Богиня мудрості Мінерна наділила Навта пророчим даром.
69. Машталір — кучер.
70. Із шаповальського сукна — тобто свита з грубого сукна домашнього виробу.
Тясомкою кругом обшита — обшита стрічкою із матерії.
71. Кобиляча голова — в українських народних казках фантастичне страховисько. Нар.: Стукотить, грукотить... “А що там?” — “Кобиляча голова лізе!” (Номис. — С. 231).
72. Коли, Нептун, мені ти дядько — Венера — дочка Зевса, який доводиться Нептунові братом, отже, вона племінниця останнього. Відомий також інший античний міф, згідно з яким Венера народилася з морської піни на узбережжі острова Кріт. Підлещуючись до володаря морів Нептуна, на це й натякає Венера, називаючи його хрещеним батьком. До того ж дядько з боку батька вважається ближчою ріднею, ніж дядько з боку матері.
75. Кіш — військовий табір, обоз.
 
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
1. Сподар — господар, також — государ, цар.
Небіжчик — тут у значенні: бідолаха.
3. Це — пісенна строфа, одна на всю “Енеїду”. Перелік пісень відкриває перлина в пісенній скарбниці українського народу — “Гей на горі та женці жнуть”. Вона в перелицьованій, травестійній формі випливе в тексті поеми ще в четвертій частині (строфа 126) і натяком — у шостій (строфа 4).
Сагайдачний Петро (рік народження невідомо — 1622) — гетьман українського козацтва, талановитий полководець. Під керівництвом Сагайдачного українські козаки здійснили ряд успішних походів, виграли кілька битв. Помер від рани, одержаної у битві з турками під Хотином. У пісні “Гей на горі та женці жнуть” фігурує також інший учасник цієї битви, запорізький кошовий, потім козацький гетьман Дорошенко Михайло (рік народження невідомо — 1628). Він користувався популярністю серед козаків, славився своєю хоробрістю. Загинув у битві під час одного з очолених ним походів на Кримське ханство.
Либонь співали і про Січ — пісень, де фігурує Запорізька Січ і запорожці, багато. Виходячи з тексту

читати