Завантажити

Слухаєм!
Чалий. Посидимо до часу слушного ми тут, у цьому місці тиxo; зберем до себе всі ватаги; за гроші ті, що маєм, придб; ємо гармат як можна більше; тим часом затихнуть трохи валтовнії листи магнатів, ослабне обережність в замках, у юзкошах почнуть купатись знову вороги, московська варта іід спокою засне, і вже тоді розправим крила, та не загона їй малими, а військом дужим, як батько наш Богдан колись, на замки їх безпечні нападем! В бою на груди — груди ми візьмем верх; я певен в тім, бо набереться війська десять тисяч, —тоді усіх панів заставим поважати нашу віру, дать суд і пільги посполитим!
Гнат. Поки сонце зійде, роса очі виїсть! Навколо скрізь народ катують безоружний, а ми тут будемо мовчать і ждать:
Чалий. Готов і зараз я віддати голову свою за скривджений наш люд, але що ж виграє від того люд той самий, коли я як необачнеє хлоп'я, у поле вискочу з малими силами, і там поб'ють запевне нас і всіх потроху переловлять! Не хоч я так умирать, як той баран, що у різню його ввели і там, з 'язавши йому ноги, ножем блискучим вже біля горла повели а він лежить та блимає очима! Я хочу вмерти так, як лицар: з шаблею в руці, в бою чеснім, помірявшись на силах ворогами! Пождемо, панове! І ти, мій брате, не будь на цей час тим волом, що хоч печи його, а він не встане, коли ляже, і послухай моєї ради!
Meвідь. Пождемо?
Дехто. Пождемо...
Запорожці (неохоче). Як так, то й так...
ЯВА VIII
Ті ж, варта, з нею запорожець.
3-й Запорожець. Аж ось де кіш ви заснували? Ну й безпечі ж тут! Далеко безпечніше, ніж там у нас на Січі... Коли б мене Яків, що варту розводив, не пізнав і не гукнув на мене, то в вік би вічний не догадався, що тут є кіш такий великий і на Запорожжі славний своїми ватажками і фиглями з панами! Тут так усе, ніби у шапці-невидимці!
1-й запорожець. А ти звідкіль? Здається, ти на Україну поїхав коней купувати для коша?
3-й запорожець. Поїхало нас дев'ятнадцять, а тілько я один утік.
1-й запорожець. А другі ж де?
3-й запорожець. Повісили в Немиров!.
Грива. За віщо?
3-й запорожець. За шию!
Чалий. Та ти, брат, не пустуй, а діло нам скажи.
3-й запорожець. А що ж тут говорить? За гайдамаків всіх їх полічили, і як вони не одмовлялись — не помогло! Скарать же були раді, бо знали ще, що й гроші є, — то й гроші всі досталися сіпакам! А я не був на той час з ними, так заховався у своїх людей, і думав я, що їх одпустять, а їх усіх на п'ятий день повісили. Тоді я сів на свого коня та так ушкварив, що й кінь здох через сутки. Тепер пішкбм до Січі прямував, щоб сповістить принаймні кошового, де ділись братчики-січовики.
Всі запорожці. Гей, до помсти! Нападем на Неми-рів! Спалим!
Чалий. Підождіть, панове, до слушного часу, не псуйте ви моїх замірів, а тоді разом заплатимо за все; тепер ми ще не готові!
Гнат. А-а!.. Згинь все, що так вагається, як Сава! Не треба нам такого кошового!
Запорожці. Не треба!!
Гнат. Згинь і вся пузата старшина на Січі, коли вона боїться смерті глянуть в вічі і нас мовчать примусює у такий час, коли очима й ухами своїми ми бачимо і чуємо, які страшенні кривди роблять нам! Не хочу я так жить, як тхір; не хочу я паскудить світ! Нащо те життя мені здалося, коли щодня безчестям покривають голови козачі? Краще смерть, ніж тут сидіть нам по кущах, поки не витягнуть усіх на палю! Не треба мені моєї голови! Коли її у полі я за правду не складу — нехай за правду кат рубає! Хто ж смерті з вас боїться, кому життя миліще честі, той на піч нехай іде і там сидить з дідами! Гей, товариші! Хто до помсти, той за мною!
Всі. Всі, до одного усі!
Запорожець. Не треба Чалого!
Всі. Не треба!
Запорожці. Він вагається!
2-й запорожець. Нехай Гнат Голий буде нашим отаманом.
В сі (гвалтовно). Гнат отаманом!
Чуть голоси: “Чалий”, ім'я Гната переважно, потім Чалого не чуть.
Гнат, Гнат, Чалий! Гнат отаманом!
Запорожці (роблять біля Гната коло). Веди нас, Гнате, ти!
Гнат. На Тульчин, на Немирів, заплатимо за кров своїх братів!
Всі. О-о! Заплатимо!
Завіса.
КАРТИНА 2
Середина куреня. Вигляд конуса; дерева підрізано і верхи їх зведено докупи, потім зав'язано. Зверху навалено хворосту, трави, листя; замість стола великий круглий пеньок, замість стільців малі пеньки навколо. В глибині ліжко з дровеняк, заслано воловою шкурою, в головах сідло.
ЯВА І
Чалий і Шмигельський.
Чалий сидить біля стола, схиливши голову на руки, Шмигельський стоїть. Мовчать.
Чалий. Все пропало!.. Немає згоди, немає одностайності між нами. Одна біда повинна б всіх єднать докупи, а ми йдемо урозтіч!.. Нічому лихо нас не научило!..
Шмигельський. Біда, що кожний хоче старшим бути і керувать, а через те один — будує, другий — руйнує!
Чалий. І от усе зруйновано, усе пропало.
Шмигельський. Ні, ще не все пропало, Саво!
Чалий. Все, все, все! (Встає.)

читати