Завантажити

як ми стромляєм палю, не сказав — боже поможи!
Потоцький. Чого ти захотів! Вели їх всіх захопить, допитайся — звідкіля, чого?
Шмигельський. Коней купують, запевняю!
Потоцький. Обережність не вадить!
Жезніцький. То я їх зараз захоплю і посадю в тюрму. (Вийшов.)
ЯВА IV
Яворський, пані Качинська з дочкою (вони кланяються). Потоцький сидить, ледь кивнувши головою. Качинська держить молоденьку дочку за руку.
Качинська. А це моя дорога єдина цурка, єдина утіха! (До дочки.) Кланяйся!
Дочка присідає.
Яка я рада і щаслива єсьмь, що можу бачити ясновельможного пана. (До дочки.) Кланяйся!
Дочка присідає.
Я третій день чекаю щастя бачити нашого заступника, добродія нашого. (До дочки.) Кланяйся!
Дочка присідає.
Потоцький. То я паню добре знаю. Чого ж хоче пані?
Качинська. Коханий мій муж, царство йому небесне, був вірним слугою панським. Кохала я його, як свою душу, але пан буг розлучив нас, і я зосталася вдовою з дочечкою своєю, сиріткою — Касею звуть. (До дочки.) Кланяйся!
Кася присіда.
З панської ласки маю п'ять хлопів з хлопками, і ті не слухають: яєць не несуть, курей не дають, суничок і горіхів не збирають в лісі, прядива самі не мають, та ще і Чалим Савою лякають. Один бестія утік. Я сама мушу собі їсти варить, а Кася моя, — (до дочки) кланяйся! — сама, вибачайте, сорочки стирає. Вони мене в гроб вженуть своєю непокірністю, а Касю мою, — (до неї) кланяйся!—так настращали, що бідне дитя не спить та цілу ніч зітхає. (До дочки.) Кланяйся! Нема у нас заступника, нема мого коханого малжонка Яся; за другого ж вийти заміж я не можу, бо так кохаю свого покійничка, як свою душу!..
Потоцький. Пані мені вже обридла своїми скаргами на хлопів! Пане Яворський!
Яворський підбігає.
Яворський. Слухаю пана.
Потоцький. Я б хотів...
Яворський. Слухаю пана. (Хоче йти.)
Потоцький. Прошу ж слухать до кінця, а ні, то, може, пану дать води?
Яворський. Ні, бардзо дзінькую, я сьогодня нічого солоного не їв.
Потоцький. Зроби мені велику ласку.
Яворський. Слухаю пана.
Потоцький. Женись, я буду твоїм сватом...
Яворський. Слухаю пана.
Потоцький. Пані Качинська! От я даю п'ять тисяч злотих приданого панні Касі і хочу, щоб вона зараз повінчалась з паном Яворським; тоді буде у вас заступник, і ви мене зоставите в спокої!
Качинська. Ясновельможний пане! Доня моя... (До Касі.) Кланяйся!
Кася присіда.
Доня моя занадто молода, вона про шлюб зовсім не дума, їй ще треба підождати пари; а коли вже ласка панськая для бідної вдови, то краще я повінчаюся з паном Яворським.
Потоцький. Пане Яворський!
Яворський. Слухаю пана!
Потоцький (показує на стару Качинську). От пану наречена. Сьогодні хочу і весілля справить.
Яворський. Слухаю пана.
Потоцький. Пане Яворський, поцілуй свою наречену!
Яворський. Слухаю пана. (Іде до Качинської.)
Качинська. При людях соромно. Нехай уже по шлюбі, ясновельможний пане!
Потоцький. Пане Яворський! Прошу до шлюбу зараз.
Яворський подає руку Качинській. Кася присіда Потоцькому. З дороги Качинська обертається.
Качинська. А коли ж ясновельможний пан дозволить взять п'ять тисяч злотих?
Потоцький. По шлюбі.
Яворський. Слухаю пана!
Вийшли.
ЯВА V
Ті ж, без Яворського, Качинської і Касі, а потім Жезніцький і гайдук.
Потоцький. Ха-ха! Серед таких тяжких обставин для розваги приятна комбінація! Потап! Після шлюбу закликать Яворського до мене — я його не пустю до Качинської, буде з неї п'ять тисяч злотих! Ха-ха!
Входить гайдук з листом, за ним Жезніцькнй.
Гайдук (подає лист). Від хорунжого пана Реви лист.
Жезніцький (потирає руки). А при ньому скованого гайдамаку привели.
Потоцький (читає). “Вчора біля Очеретного я наскочив на гайдамацькую ватагу, розпудив хлопців, порубав, а ватажка Саву Чалого на суд ясновельможного пана посилаю!” (Говорить.) Знову Сава! Четвертий Сава! Подле ім'я, коли його почуєш або вголос вимовиш, то мов гадюка в пазусі ворушиться й сичить. (Читає.) “Тепер околиця вся наша від страху спочине, бо цей харциз Сава так настращав усіх, що рідка хто не схоплюється в сні і не кричить це подле ім'я! Усі з'їжджались до мене, коли почули, що гайдамака Сава Чалий у мене в руках. Вже вся шляхетська околиця знай радіє, що Саву піймали, а хлопи похнюпили носи і посмирніли. Тепер ми будем спать спокійно”. (Говорить.) Даремно! (До Жезніцького.) А приведи сюди харциза; побачим, що за птиця!
Жезніцький. А може б, перше підпекти?
Потоцький. Поспієш ще, давай сирого.
Жезніцький. Слухаю. Запорожці всі в тюрмі, а один утік; коли б не гайдамаки, чого йому тікать? (Пішов.)
ЯВА VI
Ті ж, без Жезніцького.
Шмигельський. Ясновельможний пане! Коли вже я оригінал, то дозволяю собі все, що думаю, говорити прямо.
Потоцький. Через

читати