
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
для того не вдається, що ти самовільно завдав собі рану. Такої рани замовити не можна.
— Ну, то видно, що кепська твоя примова, і мені її не потрібно. Я потребую такої примови, котра не питала би, чи рана самовільна, чи ні, а загоїла б усяку.
І як стій Захар Беркут покинув ворожбита і пішов дальше, розпитувати ліпших лікарів. Довго блукав він по горах і долах, аж поки по році блукання не зайшов до скитських* монахів. Між ними був один, столітній старець, що довгі часи пробував на Афонській горі у греків і читав там багато старих грецьких книг. Той монах умів чудово лічити рани і брався навчити своєї штуки кождого, хто проживе з ним рік у добрій злагоді і покажеться йому чоловіком щирого серця й чистої душі. Багато вже учеників приходило до старого, вічно задуманого і вічно сумовитого монаха, але ні одного він не вподобав, ні один не прожив з ним умовленого року і не виніс його тайників лікарських. Про сього-то лікаря почув Захар Беркут і наважився відбути його пробу. Прийшовши до скитського монастиря, просив, щоб заведено його до старця Акинтія, і одверто розповів йому про ціль свого приходу. Сивобородий, понурий дід Акинтій прийняв його без суперечки — і Захар вибув не рік, а цілі три роки. Він вернувся зо скита новим чоловіком: його любов до громади стала ще гарячішою і сильнішою, його слова плили кришталевою, чистою хвилею, були спокійні, розумні і тверді, як сталь, а против усякої неправди острі, як бритва. В своїй чотирилітній мандрівці Захар Беркут пізнав світ, був і в Галичі, і в Києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам'яті, як матеріали для думки. Він вернувся з мандрівки не тільки лікарем, але й громадянином. Бачучи по долах, як князі та їх бояри силуються ослабити і розірвати громадські вільні порядки по селах, щоб опісля роз'єднаних і розрізнених людей тим легше повернути в невольників і слуг, Захар Беркут переконався, що для його братів-селян нема іншого рятунку й іншої надії, як тільки добре уладження і розумне ведення та розвивання громадських порядків, громадської спільності та дружності. А з другого боку, від старця Акинтія і від інших бувалих людей він чимало наслухався про громадські порядки в північній Русі, в Новгороді, Пскові, про добробут і розцвіт тамошніх людей, і все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле свое життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своїй рідній Тухольщині.
Сімдесят літ минуло від того часу. Мов стародавній дуб-велетень стояв Захар Беркут серед молодого покоління і міг тепер бачити плоди своєї довголітньої діяльності. І, певно, не без радості міг він глядіти на них. Мов одна душа, стояла тухольська громада дружно в праці і вживанню, в радощах і в горю. Громада була для себе і суддею, і впорядчиком у всьому. Громадське поле, громадські ліси не потребували сторожа — громада сама, вся і завсіди, бачно берегла своє добро. Бідних не було в громаді; земля достачала пожитку для всіх, а громадські шпихліри та стодоли стояли завсіди отвором для потребуючих. Князі і їх бояри зависливим оком гляділи на те життя, в якім для них не було місця, в якім їх не потребували. Раз у рік з'їздив у Тухольщину князівський збірщик податків, і громада старалась якнайборше позбутися немилого урядового гостя: через день або два він виїздив, обвантажений усяким добром — бо податки в великій мірі платили тухольці натурою. Але в Тухольщині збірщик князівських податків не був таким самовладним паном, як по інших селах. Тухольці добре уважали, що належиться збірщикові, а що князеві, і не попускали йому зробити над ними ніякого надужиття.
Але не тільки в самій Тухольщині видний і спасенний був вплив Захара Беркута; його знали люди на кільканадцять миль довкола, по руськім і угорськім боці. Та й то знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менше як чудовного бесідника та порадника, котрий «як заговорить, то немов бог тобі в серце вступає», а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають. Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба, і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кождій громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські. Тож ніколи, працюючи всілякими способами для своєї Тухольщини, Захар не забував і про сусідні громади. Він за молодших часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв'язків між людьми в громадах і між громадами в сусідстві. А зв'язки ті були тоді ще досить живі й сильні; ще роз'їдлива князівщина та боярщина не здужала була порозривати їх дорешти,— тому й не диво, що
Останні події
- 30.05.2025|18:48«Літературний Чернігів» на перехресті часу
- 27.05.2025|18:32Старий Лев презентує книгу метеорологині Наталки Діденко «Тролейбус номер 15»
- 26.05.2025|10:38Поезія без кордонів
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
- 24.05.2025|13:15«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року