Електронна бібліотека/Проза
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
кождий другий, - сварив i антелив одних послiднiми словами, пiдлизувався другим, шахрував i ошукував кождого, де i як мiг, не роблячи собi з того зовсiм нiякої важностi. Взагалi тут Герман перший раз пiзнав, що то за народ тотi "гої", i його хлоп'ячий розум швидко покмiтив, що в кождого з "жидiвської вiри", так сказати, двоє лиць: одно, котре обертається до хлопа, у всiх однаке: гидке, насмiшливе, грiзне або хитре, - а друге, котре навертається до своєї вiри, i тото лице нiчим не рiзниться вiд лиць других людей, значить, буває у кождого вiдмiнне: добре або зле, хитре або щире, грiзне або ласкаве. У Iцка тото "своє" лице було дiйсно щире i ласкаве, тож малому Германовi, що на своїм вiку не зазнав нi ласки, нi вигоди, нi пестощiв, аж тепер вiдкрилася нова, яснiша сторона людського життя. Уже само життя на чистiм,-здоровiм воздусi було для нього великим щастям. Вiн, що довгi лiта, першi свої лiта, душився в затхлiм, нездоровiм воздусi перелюдненого, нехлюйного передмiстя, тепер повними грудьми, розкiшно надихувався чистого сiльського воздуху, аж йому кров живiше грала в тiлi i свiт крутився, мов п'яному. Iцик приладив йому вигiдне леговище, сухе, тепле, простiрне, - i Германовi той тапчаник з простим сiнником i старою бекешею замiсть ковдри видавався бог знає якою пишною постiллю, вiдай тому, що i у його опiкуна не було лiпшої. Страву варив Iцик сам, а малий Герман помагав йому як мiг, - та хоть не раз i не зовсiм смачно зладжена, вона смакувала їм якнайлiпше, бо була приправлена голодом. Загалом сказати, Iцик обходився з Германом, як з рiвним собi, бачив його зручнiсть i справнiсть i радився з ним, мов зi старшим, перед всяким дiлом. Сама його натура, блага i податлива, не приводила йому i на голову думки - взяти твердо в свої руки хлопака, призвичаювати його до беззглядного послуху, як то люблять робити другi опiкуни, котрi, хотячи нiби наломити свого вихованка на добру дорогу, приб'ють i приголомшать бiдну дитину доразу, а коли воно, тумановате i позбавлене власної волi i живостi, улягає без супротивлення їх забагам та безглуздим розказам, хваляться, що "ось то ми! порядок у нас мусит бути!" - а нi, то на додаток кидають дитинi в лице своїм хлiбом: "На чиїм вiзку їдеш, того пiсню спiвай!"
Зимою Iцик почав учити Германа читати i писати, - розумiється, по-жидiвськи, бо iнакше сам не умiв. Наука йшла досить тупо. Герман вирiс в обставинах, так несприяющих розвитковi духової спосiбностi, що лиш вроджена завзятiсть могла помочи йому побороти початковi трудностi. Його ум, бистрий i попятлпвий в щоденнiм життi, в звичайних речах, при науцi показувався такий тупий, непам'ятущий i неповоротливий, що навiть терпеливий i добродушний Iцик не раз лютився, кидав книжку i на кiлька годин переривав лекцiю. Однако ж, мимо його терпеливостi i Германової пильностi, вони через зиму не дуже далеко эайшли при неприступнiм, механiчнiм способi науки.
Зате як прийшла весна, настало тепло, погода, - то тодi почалося життя для Германаї Iцик впрягав конину до вiзка, накупував в мiстi всiлякого подрiб'я, якого потребують селяни, i гайда з тим добром по селах! Яка втiха була для Германа сидiти ззаду на возi на скриньцi: спереду i ззаду копицi онуч i всiлякого "фурфантя", а понад тими сiрими купами ледве виглядає мала головка жидика в дрантавiй шапчинi, зi здоровими рум'янцями на лицях, рум'яна, весела. Кругом пишнi зеленi поля, шум'ячi дуброви, блискучi срiблистi рiчки, а над головою погiдне, голубе небо, - i тепло, сумирно, любо довкола, голоси пташенят зливаються з черкотом сверщкiв, шелестом зеленого листя, шваркотом потокiв в одну далеку, стрiйну гармонiю щастя, величi i спокою.
Ех, кiлько-то разiв нагадує Герман Гольдкремер, мiльйонер, ще i тепер тотi часи свого веселого, вiльного, правдиво циганського життя! Вiн нагадує їх не то щоби з якоюсь особливою радiстю, - вiн з погордою дивиться тепер на тодiшню бiднiсть, на забiги о пару крейцарiв, на утiху, коли їм удалося вимiняти багато онучок, - його навiть злить тота тиха радiсть, тото вдоволення, яке чув тодi; але всетаки якийсь тайний, незнаний голос шепче йому, що се була найщасливiша пора його життя, що тихе щастя, сумирнi, погiднi днi, котрi прожив в бiдностi, на Iцковiм вiзку, не вернуться для нього нiколи.
А то їдуть, бувало, дорогою посеред пiль: довкола нi живої душi, збiжжя ще не достигло, легенький вiтрець хвилями-хвилями клонить важке колосся половiючого жита. Вусатий ячмiнь де-не-де вирiзується ясно-зеленою пасмугою, а озима пшениця гордо похитується на своїх стрiйних гладеньких стеблах. Куди оком кинь, не видно хати людської, - село в долинi. Далеко-далеко на сходi розiллялася зеленим, пахучим озером лука, i вiдтам доносить вiтер дренькiт кiс та декуди видно ряди немов великих бiлих комах, що порпаються в зеленi - то косарi. Iцкова конива немов i собi рада тiй величнiй тишi, тому теплу i запаховi, iде нога поза ногу м'якою "польською" дорогою, зриваючи час вiд часу головки конюшини на ходi. Iцик мурл". кав пiд нiс якусь жидiвську пiсеньку, мабуть,
Останні події
- 23.12.2024|18:24У ВСЛ виходить новий роман Євгенії Кузнєцової «Вівці цілі»
- 19.12.2024|11:01Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 19.12.2024|07:49Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
- 18.12.2024|13:16Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
- 17.12.2024|19:44Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
- 17.12.2024|19:09Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
- 10.12.2024|18:36День народження Видавництва Старого Лева
- 10.12.2024|10:44На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
- 10.12.2024|10:38Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу
- 10.12.2024|10:35Ретроспективні фільми «7 психопатів», «Орландо» і «Володарі часу» покажуть узимку в кінотеатрах України