Електронна бібліотека/Проза
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
потоку, полохаючи величезних довгохвостих щурiв, що бiгають їм попiд ноги до своїх ям. Виразно нагадує Герман, як не раз качався з другими жиденятами долi берегом в потiк i як старшi жиди, стоячи на мостi, реготалися до розпуку з його грубого, буро-синього животика, до котрого, мов два патички, причепленi були худi довгi ноженята. Ще глибше вбилися йому в пам'ять нiчлiги в тiснiм, поганiм закамарку, разом з десятком таких, як вiн, дитенят, - тотi ночi, проведенi на вогкiй, сирiй пiдлозi, на соломi, що напiв перегнила та кипiла черв'яками i бог знає яким гидом; тотi страшнi ночi, заглушуванi смiхом i плачем дiтей, штурканням, бiйкою та криком жидiвок; тотi безконечнi ночi, котрi вiн проводив скулений в клубок вiд холоду, пiсля котрих вставав рано горючий i червоний по всiм тiлi. Ох, тотi страшеннi ночi дитинячих лiт, що другим свiтять до пiзньої старостi ангельськими усмiхами та поцiлуями матерi, тишею та утiхою, першим i послiднiм щастям життя, - йому вони були першим i найтяжчим пеклом! Його вони до старостi пекли i морозили; сама гадка о них запирала йому дух в грудi, наповнювала його вiдразою, глухою, смертельною ненавистю до всього, що бiдне, обдерте, нужденне, повалене в грязь, придавлене нещастям. Вiн сам не знав, яка тому причина, не знав, ще така молодiсть мусить в кождiм притупити нерви, заглушити голови до тої степенi, що нещастя i плач другого не зможуть його порушити, що вид нужди збудить в нiм тiльки обридження, але немилосердя. Впрочiм, Герман Голйдкремер нiколи й не думав о тiм, не старайся розбирати причиня свого поступовання, а коли не раз бiднi, покривдженi рiпницi з нужденними лицями, в лахах, просяклих кип'ячкою, плакали перед ним, допоминаючися повної плати, вiн сплював, вiдвертався i казав слузi викидати їх за дверi.
Свою матiр вiн нагадує, як, бувало, цiлими днями сидить пiд хатою з панчохою та клубком в руках та репетує хриплим голосом всяку погань, щоби перекри-чати котрунебудь iз своїх сусiдок, котрiй нинi прийшла охота з нею зчепитися. Панчоха в її руцi дуже поволi поступала наперед, хоть на перший погляд могло показатися, шо вона плете ненастанно. Не раз цiлими мiсяцями вона носила тогу панчоху i тот сам клубок, поки панчоха, ще недокiнчена, i клубок, ще недоплетений, не набирали такої барви, як все довкола - брудно-сiрої. Не раз вона довго гналася за деяким жидиком, що допiк їй яким острим словом, - чалапкала по баюрi розхристана, задихана, охрипла, посинiла з лютостi, - а допавши бiдного бахура, хапала за волосся i бухала без милосердя межи плечi, доки дитинище не впало на землю. Не раз i Германовi дiставалося вiддгеї, i то дуже прикро. Вона була, як всi лiнивi а бiднi, дуже уразлива i люта, а в опалостi не перебирала, кого б'є, чим i куди. Герман добре тямить, як раз мати потягла його патинком так сильно, що повалився на землю, обiллятий кров'ю. Чим жила його мати, з чого удержувала себе i його, того Герман не знав. Знав тiльки, що хата, в котрiй вони сидiли, не їх, а наймлена, - та й ще пригадує собi високого, грубого, сивобородого жида, що не раз приходив, кричав на його матiр, що така розхристана, i брав її з собою. Часто вечорами i сама мати виходила кудись i не вертала аж над раном.
Таке було життя будущего мiльйонера Германа Гольдкремера аж до десятого року. Правда, ростом i подобою вiн походив на семилiтка, та й то плохо розвиненого. Сили i живостi дитинної у нього не було. В ту пору вiн зачав набирати смаку до лiнивстза i часто сидiв-туманiв цiлими днями на лавцi в хатi., хоть мати гнала [його] на мiсто продавати сiрники хлопам або займатися яким другим зарiбком, як другi жидики.
Було се лiтом 1831 року. Страшна нечувана досi пошесть навiдала наш край. Довго бiгали глухi чутки межи народом, що наближається "кара божа", довго тривожився мир хрещений, ждучи от-от видимої, наглої смертi. Аж ось вона i надiйшла, сто раз страшнiша, як ся надiяли. Цiлi села пустiли-вимирали, цiлi родини щезали зо свiту, як вiск на огнi. Один не знав про смерть другого, i собi ж смертi вижидаючи. Брат вiдвертався вiд брата, отець вiд сина, щоб не побачити на нiм страшного клейма смертi. А хто ще лишився живий, iшов до коршми, пив i горлав пiсень в безумнiй непам'ятi. Нiкому було потiшати безнадiйних та сумуючих, нiкому було рятувати хорих, що не раз пищали водицi, конаючи в страшенних судорогах. Помiж простими людьми лiтали страховиннi повiстi про опирiв, що "потинають" людей, а по декотрих селах п'янi, вiдчайдушнi товпи почали навiть палити на огнi таких, котрих уважали нiби опирями.
I Дрогобича неминула холера. Особливо Лан утерпiв вiд неї бiльше, як другi передмiстя, чи то тому, що тут затхлий та нечистий воздух помагав ширенню зарази, чи, може, тому, що люди, стiсненi густо в одних хатах, легко однi вiд других заражувалися. Жиди, жидiвки, а найбiльше малi дiти падали, мов трава пiд косою, умирали серед глушi, тихо, потайно, по кутах та закамарках. Кiлько їх там перемерло, то лиш бог один знає. Котрi були маєтнiшi, повиїздили при наближеннi зарази в гори, на здоровiший
Останні події
- 19.12.2024|11:01Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 19.12.2024|07:49Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
- 18.12.2024|13:16Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
- 17.12.2024|19:44Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
- 17.12.2024|19:09Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
- 10.12.2024|18:36День народження Видавництва Старого Лева
- 10.12.2024|10:44На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
- 10.12.2024|10:38Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу
- 10.12.2024|10:35Ретроспективні фільми «7 психопатів», «Орландо» і «Володарі часу» покажуть узимку в кінотеатрах України
- 10.12.2024|10:30У Києві презентують книжку “Спіймати невловиме. Путівник світом есеїстики”