Завантажити

під ребра й стрімголов помчав.
Там, навпроти, замигтіла біла пляма Брунгільдиного коня. Гано, мов скажений, упинавсь острогами жеребцеві в боки, й той майже слався над землею, й з кожним стрибком річечка ближчала й ближчала, білий кінь теж, і серце Ганові заходилося від передчуття того, що мало статися попереду, статися наступної миті.
Як вихитрився Гано пручнути в останню хвилю щитом — того ні він, ні хтось із поміж спостерігачів пояснити не міг, але він таки пручнувся, й жива біла блискавка Брунгільдиного жеребця просто жухнула повз нього.
Тепер, за законами герцю, Гано мусив гнати вгору, туди, звідки щойно вихопилася Брунгільда, він се добре знав і попустив повіддя. Серце калатало — мало не вискакувало з грудей. Коли б дівчина вцілила йому в щит, хто й зна, чим би все скінчилося, бо ж удар був просто шалений.
Вихопившись до взлісся, Гано повернув коня й глянув у бік річки. Старий граф уже підняв руку. Й коли махнув, хлопець крикнув:
— Ан-но-о!
Й зострожив свого вороного. Й знову замигтіла земля під коневими ногами, й кінь Брунгільди так само швидко наближався й ріс, а Гано штрикав і штрикав острогами, й коли вже проминув юрму, що тирлувалася навколо графа, знову відчув той самий удар. Але й Ганове коп'є придалося сього разу. В ту саму мить, як вони зіткнулися, Гано почув чи то розпачливий, чи лютий зойк, — і враз озирнувсь. Та дівчина вже віддалялася до гаю. Хлопець осадив коня біля своїх братів та Сікура. Вони були бліді й схвильовані, неначе самі билися з тією впертою дівчиною.
— Стережи коліно! — гукнув йому Сікур, і Гано знову понісся назустріч білому жеребцеві.
Третє зіткнення не дало нічого, дівчина, як і ті рази, наполегливо цілилася йому в широку верхню частину щита, й не коліно, а голову треба було пильнувати. Гано розігнався ще дужче, хоч кінь починав томитися й форкати. Комонник разів зо три вдарив його по крупі ратищем, кінь мов ошалів, і вже не форкав, а кричав страшним неприродним голосом, кричав і нісся наче вогняний змій, а там навпроти й насупротиву мчавсь інший звір, теж ошалілий від острогів і небезпечної гонитви.
Гано тепер ясно бачив, як Брунгільда виважує в руці своє довге коп'є й приміряється вниз, таки вниз, до його коліна. Хлопець устиг подумати, що Сікур таки правду каже, й непомітно зсунув щит униз. Коли Брунгільда прицілиться в голову, то їй іншого виходу не лишиться та й часу теж, він скористається з того, скористається, скористається... Її коп'є з гострим овершям і справді піднялося вгору, цілячи йому відкриту шию. Гано якось хижо зрадів, устиг зрадіти — й раптом сталося незбагненне: його мов блискавкою зірвало з сідла й кидонуло об землю, він тільки квакнув, але болю не відчув, схопився на ноги й без щита й коп'я побіг навздогін коневі, який гнав, озираючись, до діброви. В Гана тремтіли ноги й тремтіли губи, сталося невиправне, хоч він ще не міг усього збагнути.
Збагнув лише тоді, як добіг на край лісу, де стояли його брати. Він розгублено глянув на них, по тому на Сікура й упав навколішки. 3-од річки чулися захоплені вигуки, та Гано й не подивився туди. Все кінчено, все пішло прахом, і надії, й сподівання, лишався тільки біль у попереку та незмивна ганьба.
— Мовив єсмь: стережи коліно, — проказав Сікур.
— Коліно, — безтямно повторив услід йому Гано.
— Перехитрила тебе...
Так минула хвиля, й друга, й третя, й Сікур обізвався:
— Дай мені твій обладунок.
Вони стояли за густими кущами, й коні тупцювались неподалік, немов пройняті хвилюванням людей.
— Дай, мовлю!
Гано й досі чипів навколішках, і Сікур підійшов і заходився розстібати його шкіряну лускату різницю. Тоді грубо стяг її, роздягся сам і кинув свою вдяганку Ганові під ніс, а перебравшись, узяв готський шолом і всунувсь у нього. Потому лапнув себе за ногавиці, але вони були до суті такі самі, як і в Гана.
— Лови вороного.
Найменший з трьох братів ухопив Гайового коня й привів ближче, Сікур скочив у сідло й безоружний погнав до річки, де й досі галасували, раді перемогою Брунгільди, готи. Коло річки Сікур, не зсідаючи, підібрав Гановий щит і коп'є й ударив ними раз, і в друге, й утретє. Всіма мовами світу се означало одне: бій не закінчено, супротивник вимагає герцю.
В юрмі запала тиша. Старий граф нестямно рячився на зухвалого жениха, яким його донька щойно так ударила об землю. Він навіть сердито махнув на нього рукою, щоб відчепивсь і забирався під три чорти, але Сікур повторив свій виклик.
І се вивело Брунгільду з себе. Вона раптом ускочила в сідло й подалася до того місця коло гаю, звідки починала сьогоднішній герць, а Сікур повернув Гайового коня в протилежному напрямку. Він навіть не блимнув у той бік, де за кущами й досі чипів навколішки переможений Гано й тупцювалися його молодші брати. Коли б же глянув, то, певно б, розгубився й притримав коня, бо Горват, його політок Горват просто спопеляв Сікура очима. Сікур звівся в стременах,

читати