
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
отак — політичний, «ворог народу». Це особливо огірчувало недавніх «соціально близьких». До таких належав і Чернуха.
Камера ч. З різнилася від 12-ї і від трійників тією найприкрішою деталлю, що з неї не водили на прогулянку. Взагалі нікуди не водили, тільки «на оправку». Всю решту часу люди перебували в замкненім приміщенні, не бачачи денного світла, так що ніхто ніколи не знав напевно, яка пора дня за мурами. Час видавання обіду, вечері та вкладання спати ще нічого не говорив, бо не завжди було дотримувано точного регламенту, це всі знали. Так що, коли раз їх якось опівночі підняли й погнали до лазні — всі були страшенно здивовані, що надворі був ясний день. Одначе таке щастя — вирватися на повітря — з ними сталося лише один раз, та й то, замість того щоб радіти, кілька людей знепритомніло на свіжому повітрі. Дбаючи за їхнє здоров’я, їх більше навіть до лазні не водили.
Другою прикрою подробицею камери ч. З була відсутність рур парового опалення. Так що телеграф не працював і Андрій почував себе відрізаним від усього світу. Спроба ж достукатися через мури скінчилася нічим — чи занадто товстими ті мури були, а чи нікого там, за тими мурами, не було. Повна ізоляція.
Одного дня до камери вкинуто нову людину. Це був середнього зросту похмурий парубійко, напівселянського, напівміського блатняцького типу.
Вштовхнутий у двері, він обіперся об одвірок плечем і стояв, як зацькований вовк, бігаючи бистрими маленькими очима по всій камері. Мовчав. Зайняв місце біля параші, обережно сів і так само, як і перше, пас настороженими очима за оточенням. Мовчав. Ніхто на нього не звернув ніякої уваги. В усій камері, мабуть, тільки Андрій звернув на нього увагу, гість помітив це, одвернувся й намагався не показувати обличчя в фас.
Нічим він не був показний, був вовкуватий, цей парубійко, цурався навіть зустрічатися поглядом, одначе Андрій увесь час пильно придивлявся до нього, так, ніби відчував, що він досить міцно увійде в його арештантську епопею. Чим більше дивився, тим більше переконувався, що це селюк, затурканий селюк. Називався він С а н ь к о П е ч е н і з ь к и й, що прозрадив черговий корпусу увечері на перевірці.
На другий день після появи цього вовкуватого Санька раним-рано в камері зчинилась велика буча. Всі посхоплювались від несамовитого крику й метушні. Когось били. Когось убивали. Весь кримінальний ворохобний мурашник збився в клубок, лементуючи й хекаючи над чимсь, що увивалося межи ними, взяте на розтерзання. Андрій помітив Санькове скривавлене обличчя й шпарко схопився. Миттю зорієнтувавшись, Андрій взнав, що то убивають Санька за вкрадену пайку. Всі «цивільні» перелякано тиснулись на боки, боючись потрапити під гарячу руку, ніхто не боронив. І було безглуздям боронити того, хто порушив серед кримінальних залізне правило співжиття, посягнувши на чуже. Це Андрій знав. Але він мав трохи інші погляди на речі, наприклад, вважав, що пайка хліба — то занадто дешева ціна за життя, хоч би навіть і такого Санька. Гримнувши на всі легені, він впав у самісіньке, пекло й припинив самосуд. То було нелегко. Йому теж підставили пару «ліхтарів», але він все-таки визволив бідолашного хлопчину, що вже навіть не боронився, а, закривши засліплене кров’ю обличчя ліктями, літав у повітрі під ударами з одного боку на другий. Може, Андріїв авторитет, може, його сила від якої «агресори» розліталися на всі боки, може, його голос, а може, все накупу так вплинуло, але мурашник розпався. Буря помалу ущухла. Андрій віддав покривдженому свою пайку хліба й взяв Санька під свою опіку.
Так Андрій урятував Санькове життя, й Санько це належно оцінив. Він мовчки, без зайвих слів підкорився Андрієві й прив’язався до нього. І був він вірний, як пес. Говорив мало, лише дивився, питаючи очима, чи він не хотів би, щоб Санько щось для нього зробив. Андрій нічого не хотів, натомість пайку, яку раніше віддавав Павлюкові, він тепер ділив надвоє, віддаючи половину виголодженому Санькові. З вдячності Санько допомагав Андрієві, коли була його черга дижурити, допомагав замітати, носити парашу, отримував для нього хліб і баланду, — хоч то було тільки простягти руку й передати, але все ж таки якась послуга, — і взагалі старався бодай у дрібницях віддячитись. І смішно було на нього дивитися, коли він ті дрібниці робив, — сам понурий, вовкуватий, вуглуватий, і ті всі послуги він робив вовкувате, вуглувато. При всьому тому на розмови Санько не давався. Тільки й узнав Андрій з кількох уривчастих фраз, що Санько — політичний. Раніш був кримінальний, був на Колимі. А тепер політичний. За терор. Ось він — справжній терорист!
Та ближче познайомитися з Саньком Андрієві належалось ще впереді. А тим часом вони лежали поруч в проклятій штрафній камері й нудились. Андрієвого шефства вистачало, щоб до Санька більше з кримінальних ніхто не чіплявся. Андрій тільки попередив, сміючись, Санька, щоб він більше не стрибав у шкоду, і Санько щиро пообіцяв.
Ще з короткої репліки Андрій взнав, що
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року