Завантажити

здаючи собі справи, простяг руку й стягнув танкістський шолом з дівочої голови... Ата!!! З-під шолому розсипалося її буйне волосся, підрізане по колишній студентській моді,— волосся впало на чоло, на вухо, на щоку, заворушилося, як живе, розтікаючись...
Петро повів рукою по ніжному, шовковому волоссі, й його шорсткі пальці заплуталися в тоненьких волосинках...
— «Ворог»...
«Так ось він, «ворог»!..»
Обережно виплутував пальці з полону тонюсіньких волосинок... Виплутував... А тоді раптом шарпнув і кинувся геть.
Виліз з танка і пішов.
Йшов тиняючись, помалу, потім швидше. Швидше.
Йшов не озираючись.
Не бачив нічого перед собою. Майже біг. Йшов із решток своїх сил. В ніщо. В порожнечу. В чорне провалля...
Утікав від того, від чого не можна втекти.

читати