Завантажити

ІЗ ЦИКЛУ “ДЕРЕВА”
* * *
так буває вічно і ніколи
сонний дим на землю опада
золотих хмарин ламкі околи
сонця кров солом‘яно-руда
так перетинаються і терпнуть
ніби виливаються з юрби
голосів подаленілі верби
поцілунків темні голуби
так живуть як до життя прирослі
дні і ночі солоду і крил
і роса для них пелюстки носить
і осанну лебедить ковил
і ніхто на цілий світ палючий
і ніхто на ціле вороття
не розверне їх дніпро і кручі
і не перегорне їм життя
 
* * *
вічними не будемо ніколи
мертвими не станемо навіки
осінь як останню непокору
збережуть поети і каліки
дощ як перестояне мовчання
вкриють до зажмуреної жмені
тільки голоси немов прочани
сухо обійматимуть легені
тільки до корозії дозрілі
кашлем вириваючись понурим
будуть як мурахи жити в тілі
створюючи мову крізь фістули
мова кара - їй потрібен отвір
страх і бог оскома і спокуса
золотих дощів нічні полотна
усмішки держава світло-руса
осені наврочена крамола
сонця перестояного ліки
і вона залишиться ніколи
і вона просочиться - навіки
 
* * *
Романові Скибі
текст як відмазка - живеш і листаєш
мнешся понуро з ноги до ноги
старість не радість
і радість не старість
все що зосталось
крила й борги
і не відріжу й не відворожу
і не поставлю слухати
де
вечір колише білу сторожу
і загорожу білу пряде
так і залишусь листом осиним
криком совиним привидом
чи
тим хто розріже сонце як диню
і - закричить
і загорнувшись в листя і в сушу
в гори і води
в сад і зело
виригну душу
виплюну душу
все
відлягло
 
* * *
нас зостанеться двоє
і життя золоте
і настояна хвоя
наші сни обплете
за дощами і димом
як безодня тонка
разом з нами ітиме
кучерява ріка
за птахами і вітром
буде вітер і птах
тонкоокого світу
течія золота
попід зоряним роєм
де обійм сповиття
нас зостанеться двоє
і почнеться життя
 
* * *
тонкого сну знакоме відображення
на дні ріки - чи доживеш до дна
немов провини порскають ображено
ламкі комахи з білого човна
урізноводь -
любити і прощатися
урізноводь - ламати бильця слів
по котику по китиці по ратиці
по дотику рослини до землі
отак пророчі овиди збуваються
торкнешся сну і кола по воді
і біла піна різьбленої палиці
згортається до кореня слідів
до крил пера просякнутого виміром
до самоти що прогортає плоть
до виводу на крони білих вивірок
яких - у сні - прощає різноводь
 
ІЗ ЦИКЛУ “ВОДИ”
1.
*
і цей рубець
до серця мурахи
де крихітка теплого меду
в згустку смоли
ти відпустила його у сад
ти знала висохнуть крильця на сонці
ворсинками вкриються пальці
скорчені для тятиви
і тільки з кмину
сочилась живиця
тонка
як приручений світ у печері
і цей рубець
під крилом кажана
стрілу вигойдує
 
*
хризантема і він
помруть
вітер
прогортатиме купини хмар
пориті небесним кротом
...о
тупотить
вони вже йдуть за тобою
вони вже близько
розсипані знаки води
по горбатій безодні
і нитка трави
з перерізаним горлом
 
*
вполювати
шматок живиці
прогорнувши оправу кори
роки за роками
розверстані
скріплені жилавим медом
перше ім`я тварини
на обвітренім корінці
ти ще єси
ти ще здатен різьбити тут
сотні інших імен
тамувати реєстри приручень
тільки з кожним надрізом
ліс відступає
і все важче стає
вполювати живиці
на їжу
 
*
зовсім як порхавка
наступиш ногою
і дим
ходиш
в коричневому пилку
розносиш по світу
притихлі тіні гепарда
а на ніч
воском заліпиш
розгойдані щільники печер
і хоч би оса яка
до плеча притулилася
 
*
гриби
проростають між пальців
білі як немовлята
ти відпустила його до води
і вода тебе
відобразила
і місяць
що бачив тебе
знепритомнів
інколи він починає звикати
вирощує хліб і приносить його у жмені
зриває плоди
і видушує з них
первозданно червоний сік
виводить коня у трави
гаптовані змієм
мітить усе це життя
надрізами на деревах
бо куди йому дітись
якщо ти його сорочку
в крові місячній
вичинила
щоб запах грибів
зберігся
*
і земля
розлущиться
жовтим піском
засіяні сни проростуть
ти винен
ти народився і значить ти винен
майже як горіх
вкритий дрібним ароматом
у ньому
там
глибоко під ногами
тихо мліє черв`як
великий і ситий
послухай
дихає
 
*
і цей рубець
що переступили
і ця трава
що потоптана
і ця вода
мутна й недопита
в щільниках слідів
і ті
що наздогнали
так само люди
були
 
2.
*
вже розрізано корінці
верби заліплені берегом
тріскають
рояться піском
палець
прорізаний вздовж
бруньку виплюне
розорані
ми піддаємося проповіді
повніємо
як голоси бджіл
народжених щоб вкусити
ми такі ж як вони
ми теж готові
захищати своє дупло
перерізане навпіл
бо
утоплені в горлі верб
ми прозріли і перегризли кору
і нас було так багато
що дерева не витримали
і прокинулися
 
*
так тонко
осипаються нині твої міста
ніби цегла
з якої вони народжені
розбухла і знепритомніла
лише павуки
щоночі розгойдують товщу повітря
так ніби їхня печаль
ще може когось врятувати
але ти знаєш
що ці мури тримаються на вітру
лише завдяки їхній павутині
липкій
як

читати