Завантажити

Жили собі якось у великому місті, недалеко одна від одної, дві подруги. Одну звали маленька „і”, а іншу – маленька „ї”.
Надумали одного літнього дня дівчатка піти у парк гуляти. А він був далеченько від їхнього будинку. Спочатку треба було їм ЇХАТИ, а тоді ще й ІТИ до нього. У парку було людно та гамірно.
- Давай, маленька „і” підемо он туди, - сказала маленька „ї” та показала на стежину, що губилась між паркових дерев.
- Гаразд, підемо.
І дівчатка повернули на тиху стежину. ІДУТЬ собі, слухають пташиний спів. Аж чують, наче хтось плаче. Пройшовши декілька кроків бачать – сидить дівчинка невеличка біля дерева, сльозами вмивається.
- Чому ти плачеш? – запитала маленька „і”.
- І як тебе звати? – слідом за нею промовила маленька „ї”.
- Моє ІМ’Я Іра. От послухайте, розкажу я вам свою ІСТОРІЮ.
- Було це ще взимку. Поїхали ми якось з мамою і татом у лісочок, що біля міста, пташок погодувати та й звірятам дещо підкинути. У ліску було дуже гарно того дня, усі дерева в ІНЕЮ, і він аж ІСКРИВСЯ відбиваючи сонце. І раптом я помітила, що на великій кучугурі снігу лежить маленький захололий від морозу ЇЖАЧОК, та уже ледь ворушиться. Як він туди потрапив? Я не знаю. ЇЖАЧКИ ж узимку сплять. Порадившись з батьками забрала я його до свого дому. Весело нам стало тоді. Я давала йому усяку ЇЖУ, навіть ІЗЮМ. А він зі мною грався у різні ІГРИ, наче жива ІГРАШКА. А навесні відвезла я його у село до бабусі. Думала, що йому там краще буде. Ой, і весело ж було! У бабусі ж ІНДИК по двору походжає. Набундючений, пихатий. Немов ІМПЕРАТОР якийсь. Усе норовив ЇЖАЧКА ущипнути. А там же колючки! Злився він від цього дуже. Та що ж зробиш коли ЇЖАЧКИ з колючками лише бувають?
А одного дня дивлюсь, щось ІКОТА у ЇЖАЧКА дуже сильна, та й не проходить. Узяли ми ЇЖАЧКА та й до лікаря, що звірят лікує відвезли. Лікар сказав, що переївся трішки наш ЇЖАЧОК і за ліском уже дуже сумує. Підлікував лікар його і понесла я з батьками його у лісок. Там і залишила. Сказала, що приходитиму у гості погратись. А потім і сама захворіла. Довго я хворіла, а коли вилікувалась побігла у той лісок. Та яке ж було моє здивування, коли на місці ліску я побачила великий супермаркет. Щойно збудований. Як же я сумувала! Де ж мій друг-ЇЖАЧОК? Куди подався? От і шукаю його тепер по усіх парках та лісках.
- Не плач, ми тобі допоможемо, - сказали дівчатка. – От маленька „і” у нас дуже добре все уміє знаходити.
Дівчинка витерла сльози і з надією подивилась на подруг.
- Ви справді допоможете?
- Так, ми спробуємо, веди нас на те місце де був лісок. Твій ЇЖАЧОК, мабуть, утік десь у найближчі кущі та й заховався там з переляку.
Але підійшовши до великого супермаркету вони побачили що ніде поблизу немає ні кущів ні дерев. Все було вирівняне та заасфальтоване, і стояло багато машин.
Знову сльози виступили на очах у Іринки.
- Ну, - сказала маленька „і”, - давайте ще по магазину пройдемось.
- Гаразд.
Зайшли вони усередину, пройшли безліч відділів з усякими цікавими речами. І от уже виходячи з магазину запримітили ще один маленький відділ. Над ним було написано „Жива природа”. Зайшли і туди. І раптом, Іра вигукнула:
- Ось він! Ось він! Мій ІЖАЧОК! Дивіться.
Маленький ІЖАЧОК сидів у куточку металевої клітки і був дуже змарнілий. Мабуть нічого не їв та сумував за домом, де його пригріли та поселили.
Дівчатка зрозуміли, що ІЖАЧКА, який не пішов з рідних місць коли починали розчищати площадку під супермаркет, зловили, і тепер продають.
Вони побігли додому, позбирали усі кишенькові гроші, склали їх і купили маленького ІЖАЧКА. Іра була дуже щаслива. Та й ІЖАЧОК повеселів. А подруги раді, що допомогли, пішли собі далі.

читати