
Електронна бібліотека/Проза
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
Нога у білій лакованій туфлі ступила в густу зелену траву. Враз нахлинули спогади.
Зима того далекого року видалася холодною та сніжною. Мені було лише дванадцять. Я підійшла до неї, вона навіть не здригнулася, та для мене це була безмовна подруга.
- Як ти тут, холодно, напевне. Як мені допомогти, як зігріти тебе? Потерпи ще трошки, скоро весна, сонечко пригріє. У тебе он бік зовсім обдертий, оголився, хто тебе так? Рідна ти моя, давай я тебе полікую, снігом заліплю, землі ж тепло під снігом, то й тобі, може, буде тепліше. Правда? Ось так. Ну як, тепліше? Притулюся до тебе. А знаєш, подруго, я ж поговорити з тобою прийшла, сестри чи брата рідного не маю, а шкільні подруги... Ой, та чи подруги вони? Одна ти у мене така, і вислухаєш, і докоряти не будеш. Я от думаю, чому так несправедливо все, за що мене Бог карає? Це я про батька. Чому він пішов? Дівчата у класі зі мною тепер не розмовляють. За що ж це?
Груша мовчала. А що вона могла сказати? Що таке життя, що я ні у чому не винна, що так трапляється у дорослих: сходяться, розходяться, лише дітей не питають. Що підлітки бувають жорстокі до тих, хто не такий, як усі - хоч чимось, хоч трошки. А я стояла, притулившись до холодного дерева, серед снігу, на морозі, і здавалося, що якесь тепло та спокій струмують від кори, від моєї подруги. Вона гіллям, немов руками, обгортала мене, захищаючи від усього світу.
- А знаєш, рідна, груші, що ти нам даруєш, найкращі. Я усім так і кажу, що твої груші - найсолодші, найсоковитіші. Хоч які б там не були інші, що мене ними пригощають, - і більші, і гладші, а твої для мене - як мед - солодкі-солодкі. Дякую тобі за це. Ну все, біжу, бо як побачить хтось мене тут, то хтозна-що подумає. Я ще прийду до тебе, не сумуй!
Ще раз обійняла міцно на прощання холодний стовбур і, звеселіла, побігла до хати...
Тепер, через багато років, я стояла і зі сльозами дивилася на засохле дерево, яке колись обнімала. Літо, сонце, спека, а груша стоїть із скарлюченими, чорними, немов спаралізованими гілками. Ні листочка на ній, ні живої іскринки. Лише пташки інколи, гасаючи між суховіттям присядуть відпочити на завмерлі руки-гілля.
- Рідна моя, як давно я не приходила до тебе, не зігрівала у холодну зиму. Проблем багато тепер, я вже виросла, подалась у кам’яні джунглі, які називають містом. Діточок у мене двоє, маленьких, доглядати їх треба. Ти пробач мені, будь ласка. Не виправдовуюся, бо це не може бути виправданням, я закрутилася, завертілась у житті, а про тебе, мою подругу, забула. Ти ж не через це засохла, правда? Не за мною так тужила та гілля заламувала, що воно аж засохло? Пам’ятаю про тебе, твої плоди для мене завжди у пам’яті залишаться найсолодшими, найсмачнішими у світі. Я ніколи тебе не забуду.
А груша стояла, зі спогадом про колись пишну крону, немов соромлячись свого теперішнього вигляду. Вона вже нічого не могла мені дати: ні тепла свого, ні захистку від сонця, ні жодної солодкої та соковитої грушки. Та для мене вона була такою ж рідною, як і багато років тому. Моєю подругою, мовчазною та доброю. А мені й не потрібно було від неї нічого, лише прощення за ті роки, що забувала про неї, холодні зими, в які нікому було до неї притулитися, за врожайну пору, коли вона б із радістю пригостила смачною грушею, та мене все не було й не було. Дерево засохло, але у моїй душі залишилося назавжди квітучим та щедрим. Я раптом гостро захотіла, як у дитинстві, притулитися щокою до її порепаної кори. І, незважаючи на свій святковий, чистий одяг, я, як колись та маленька дівчинка, обняла мертвий стовбур. Скотилася велика сльоза і, пробігши трошки, загубилась у сухих зморшках кори.
- Ти назавжди залишишся моєю подругою! – прошепотіла я, схлипнувши сльози.
Збоку, це була, напевно, дивна картина. Елегантно одягнута жінка стояла біля сухого дерева, обнімала його, щось шепотіла, і плакала. Та мені було однаково. Я розмовляла з подругою.
А на суху гілку раптом сіла маленька пташка й весело заспівала. І мені здалося, що груша промовляє до мене її голосом, заспокоює мене та прощає всі провини. Мені стало затишно, спокійно і навіть весело.
Останні події
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025
- 25.08.2025|17:49У Чернівцях відбудуться XVІ Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz
- 25.08.2025|17:39Єдиний з України: підручник з хімії потрапив до фіналу європейської премії BELMA 2025
- 23.08.2025|18:25В Закарпатті нагородили переможців VIІ Всеукраїнського конкурсу малої прози імені Івана Чендея
- 20.08.2025|19:33«А-ба-ба-га-ла-ма-га» видало нову книжку про закарпатського розбійника Пинтю
- 19.08.2025|13:29Нонфікшн «Жінки Свободи»: героїні визвольного руху України XX століття крізь погляд сучасної військової та історикині