Завантажити

Горобець-мандрівник
У одному густому лісі жив собі поживав цікавий горобець. Усе він хотів знати та попробувати. Побував він уже і у полі, і у гаражі, і навіть у людському домі побував – та мало там голову не розбив об скло, яке чомусь ніяк не хотіло його назад випускати, на волю.
Та більше за все хотілося горобцеві побувати у Африці. Чув він якось від старого горобця, що у Африці цілий рік цвітуть чудові квіти, живуть якісь чудні звірі – товсті бегемоти, полосаті коні і навіть крокодил. А про зиму та про сніг ніхто там навіть не чув, а не те щоб бачив. Старий горобець дізнався про Африку ще коли молодим горобчиком залетів якось у місто, а там попав у зоопарк, де і бачив цих чудернацьких тварин. Та молоді пташки завжди слухаючи його розповіді лише посміхалися. Старий горобець на це дуже ображався та говорив: „Запитайте он у перелітних птахів, вони підтвердять.”
І от коли настала осінь не витерпів горобчик і вирішив відправитись разом з перелітними птахами прямо у Африку і на власні очі це все побачити, що чув від старого горобця та потеревенити з попугаєм про різні новини пташині. Так він і зробив. Полетів у поле, а над ним ластівки кружляють. Горобець до них – так і так хочу з вами у Африку летіти.
- Візьміть мене з собою, бо я не знаю дороги.
- Тебе? З собою? – защебетали ластівки. – Ти ж у дорозі відстанеш – он як ми швидко літаємо. Ти замучишся – ми ж сотні кілометрів летимо без віддиху. Ти вже краще пошукай іншої компанії. Подумав горобчик, подивився заздрісно на швидкокрилих ластівок і полетів шукати компанії де інде. Дивиться горобчик на великій галявині шумить велика зграя дрібних пташок чечевиця (чок), які збираються у вирій. Підлетів він і до них із своїм проханням.
- Привіт, друзі! Куди збираєтесь?
- В Африку! В Африку! – заторохтіли птахи.
- От як добре. Візьмете мене з собою. Ви ж напевно не так швидко літаєте як ластівки, то я за вами поспію. Та й відпочиваєте у дорозі напевно часто.
- Так, так, правду говориш, - погодились птахи. – Та ми часто летимо темно вночі, щоб хижі птахи нас не запримітили. А ти так зможеш?
- Оце вже ні! – замотав головою горобчик. – Я ще засну у дорозі, та й очі мої до темноти не пристосовані. Не полечу я з вами.
Полетів він далі. Бачить на болоті дикі качки теж кудись збираються. Вирішив і тут спробувати щастя. Та виявилось, що качки зовсім не туди летять, а у Англію, у Францію, в Голландію. А у Африку ніхто з качок не летить.
- От біда, - засумував горобчик. – А я думав, що всі птахи в Африці зимують.
- Помилявся ти, горобчику, малий ти ще. – і полетіли качки у далекі краї.
А горобчик теж полетів. Тільки не у теплі краї, а пошукати щось попоїсти, поклювати щось – розмовами ж ситий не будеш. Дорогою зустрів шпаків. Підлетів горобчик послухати, про що ж вони розмовляють. Виявилось, що то старі шпаки своїх дітей у теплі краї самих проводжають, а самі пізніше обіцяють прилетіти.
- Не у Африку часом летите? Я би з вами полетів.
- Ні, - засміялися шпаки. – Нам би десь трошки попрохолодніше. У Африці нам надто тепло!
Хотів горобчик у шпака ще розпитати чи не знає, хто з птахів ще у Африку збирається, та так їсти захотілось, що про все забув, одна думка тільки в голові була, де взяти поїсти.
Махнув горобчик крильцями і попрямував додому. На городі поклював, на подвір’ї поклював, біля звалища окрайчик підібрав. Сів собі на горищі під дахом, наїжачився, закрив очки і засинаючи подумав: „Та ну її ту Африку! Що я там забув! Нащо мені слони та жирафи. От було би кришок та зернят, вівса трошки – не гірше інших перезимую. Прилетиш з морозу на горище, притулиш спинку до гарячого димоходу, загрієшся – і нащо ті теплі краї!”

читати