Завантажити

коли куди йде на хазяйство, то й дочку бере з собою, щоб її лучче розважати. Коли ж вона часом зостанеться дома, то, впоравшись, iде у бiр за губами; та таки так сказати, що день за день та стала вп'ять i до роботи проворненька, i в усякiм дiлi моторнiша, i що у бога день, то усе веселiш, усе розщитує.: "От пречиста недалеко, от-от Василь вернеться".
Раз у спасiвку, на третiй день пiсля спаса, вiддавши вона обiдати i поприбиравши усе, пiшла у бiр за губами i вже нiкуди бiльш, як на тi ж озера. Напала на рижики, та так же їх багацько було, та такi мудрi; i хоч i побродила по водi, та назбирала їх повнiсiньке вiдро iще й кошик. От ще б то їх брала, та як же пiшов дощ, та престрашенний, як з вiдра, та з холодним вiтром; а вона була ув однiй тяжиновiй юпцi i свитини не брала. Що їй тут на свiтi робити? Нiкуди i не кажи, щоб забiгти та пересидiти, бо до села було далеченько, а дощ так i полива! Нiгде дiтись - треба бiгти додому. Iшла, а де i пiдбiгцем, та поки прийшла додому, так одно те, що утомилась, а друге - змокла як хлюща, так з неї i тече; а змерзла ж то так, що зуб з зубом не зведе, так i труситься.
З лихом пополам прибiгла додому. А дома ж то мати старенька i усе собi немощна, не здужала пiднятись i у печi затопити. Лихо та й годi нашiй Марусi! Нитки сухої на нiй нема, а нiгде обсушитись; змерзла неначе зимою, а нiгде обiгрiтись. Злiзла на пiч, та як не на топлену, так ще пуще змерзла. Укрилась i кожухом, нiчого! Так лихорадка її i б'є!
Прийшов i Наум, упоравшись з батраками. Нiкому йому нi вечеряти дати, та й нiчого. Перш був розсердивсь, а далi як розслухав, що йому Настя, стогнучи, розказала, та й замовк; далi назирнув Марусю та аж злякавсь: господи, твоя воля! Сама як вогонь гаряча, а її трусить так, що й сказати не можна!
Тьохнуло у животi в нашого Наума! Подумав-подумав та й став богу молитись. Се вже у нього була така натура: чи хоч трохи бiда, чи радiсть є йому яка, зараз до бога; так i тут. Помоливсь, перехрестив тричi Марусю i лiг собi. Прислухається троха: Маруся не заснула? "Дай господи, щоб заснула i щоб завтра здорова була!" - сказавши сеє, лiг i... заснув.
Тiльки що у саму глупу пiвнiч будить його Настя якомога i каже:
- Подивись, Науме, що з Марусею дiється? Стогне час вiд часу дужче... от усе дужче... аж кричить... Наум вже бiля недужої:
- Що тобi, Марусю?.. Чого ти стогнеш? Що в тебе болить?..
- Таточку... батечку... Ох, не дайте пропасти... колеть... ох, тяжко менi!.. Робiть, що знаєте... ко... колеть мене!..
-- Де саме колеть, Машечко?
- От.., у бiк... ох, ох!.. У лiвiм боці... Поможiть менi!.. Не стерплю...
Кинувся Наум, викресав вогню, засвiтив свiтло - аж i Настя вже встала; де та й сила узялась? До Марусi... а вона усе дужче стогне...
Що робити - i самi не знають... Сяк-так старi удвох затопили пiч, укрили її кожухами... так кричить.
- Душно! не влежу на печi... положiть мене на лавi... Ох, душно менi! Ох, важко менi! Болить же бiк... ох, болить!..
Послали мерщiй на лавi; узялись обоє старi зводити Марусю... Вона не здужа йти, старi не здужають її вести... тягнуться, силкуються, спотикаються... Наум сердиться, кричить на жiнку, що йому не помага; Настя ворчить на нього, що... вiн дочку на неї схиля... Маруся стогне, плаче, а старi, дивлячись на неї, собi плачуть...
Через превелику силу дотаскали Марусю, положили на лавi, вкрили рядном, бо усе каже, що їй душно; а самi стали радитись, що з нею робити! Настя - пробi бiгти до знахурки, щоб вмила або злизала; бо се їй, мабуть, з очей; або нехай переполох вилива, або трясцю вiдшептує; нехай, що зна, те й робить. Так же Наум не тiї, бо дуже не любив нi знахурок, нi ворожок, що тiльки дурникiв обдурюють та з них грошики луплять, а самi не можуть нiякого добра нiкому зробити, хiба тiльки бiду, так так! От вiн зараз дiстав iорданської води та й звелiв Настi, щоб нею натерла Марусi бiк, де болить, i дав тiєї ж води трошки напитись, а сам пiдкурював її херувимським великоднiм ладаном, помоливсь з Настею богу... аж ось i Маруся притихла й стала б то засипати. Старi вже хотiли з радостi гасити й самi лягати... Як тут вп'ять Маруся не своїм голосом закричала:
- Ох, лишечко! Колеть мене, колеть у бiк, пече... Ох, трудно менi! Батiночку рiдненький, матiночко моя, голубочко! Рятуйте!.. Поможiть менi!.. Смерть моя.. Не дає... менi дихати!..
Бачить Наум, що зовсiм бiда, треба що-небудь i робити, схопив шапку, побiг до сусiди, розбудив, попрохав її, щоб йшла швидше на помiч до Настi, поки управивсь, поки допроводив її до двора, аж вже i свiта. Не заходячи додому, пiшов у город. Був у нього знайомий приятель, цилюрик, та ще й Марусин кум, вона в нього аж трьох дiточок хрестила, так до нього пiшов вiн радитись, що треба робити, а коли можна, то щоб i сам прийшов та й подивись на болящу.
Так-то старому швидко й дiйти! Iде i, бачить, усе на однiм мiсцi; стане поспiшать - задихається, ноги спотикаються, зовсiм хоч впасти. Жалкує

читати