
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
але відчував, що вони приходять до нього не для того, щоб розповідати такі невинні історії, а що в них на умі е щось важливіше. Він допитувався в Сергія, який, по всьому видно, знав, у чому справа, але той тільки знизував плечима і прикидався незнайком.
Одного разу після того, як дядьки порозходилися із посиденьок, Дорош не витримав і вирішив повести із Сергієм розмову, як то кажуть, навпростець.
— Скажи мені: чого вони сюди ходять? — запитав він, роздумливо суплячи брови.
— А я почім знаю? — щиро здивувався Сергій. — Ви у них запитайте.
— Коли ж вони мене бояться, — спохмурнів Дорош. Сергій, що плів ятір посеред хати, на секунду припинив роботу, спідлоба глянув на Дороша веселим оком:
— З якої речі?
— У мене таке враження.
— О-о, — зрадів Сергій. — Потрапили у саму точку.
— Тільки я не можу зрозуміти, в чому тут причина.
— А ви пильніше придивіться, тоді й побачите.
— А може б, ти мені прямо сказав? Без загадок? Сергій сердито перегриз зубами сирову нитку, заплутався пальцями у вузеньких вічках, і рука його затріпотіла в ятері, як спіймана риба.
— Те, що в нас у селі робиться, — сліпий побачить, а глухий почує. Ви тільки не ображайтесь. Це я жартома. Само воно в мене з язика виплигує. Ви бачите, — продовжував він далі уже без насмішки, — до вас горнуться люди, а це не так легко заслужити. Оксен хоч чоловік ніби й непоганий, а до нього так не ходять, як до вас. А чого? Бо він хитрий. Любить хвостом крутити. І перед районною владою хоче бути хороший, і перед людьми не спасувати. А воно. не завжди вгадаєш. Воно Радянська влада за народ стоїть, але в нашому селі з цим ділом нерозбериха виходить. З такою владою, яку ми маємо в особі Гната, люди не погоджуються. Сесії проводить для форми, грубіянить, ображає людей, одним словом, хазяйнує, як хоче. Я от часто дивився на вас і думав: невже і вас заставить Гнат танцювати під свою дудочку. Як їздили ми по жом — гарно ви говорили. І про правду, і про добре ставлення до людей. Та слова одне, а діло — друге. Гнат он теж розпинається, що він за Радянську владу жизнь готовий віддати, а сам її ногами топче, за корінь рве. Кажу вам як комсомолець, е в нашому селі хлопець, змовилися ми: не прикрутять Гната місцеві товариші, поїдемо вище правду шукати.
Сергій швиргонув недоплетений ятір на солому, вийшов у сіни за пряжею. Дорош залишився сам, повний душевного сум'яття. В його пам'яті виринув давно вже забутий епізод, бачений ним колись на одному з вокзалів півдня. Серед метушні, гамору й крику, страшенної спеки, штовханини, огидної вокзальної пилюки бігає дівчинка років шести в білій панамочці, в труси ках і кричить переляканим голосом: «Бабусю, бабусю!» На її личку — жах, очі благальні і шукаючі. А розкішна, засмагла, нафарбована, тілиста пляжанка, що маніжилась під зонтиком, суворо крикнула: «Треба було не ловити гав! Велика вже!»
В цей час побіля вагонів, приклавши долоні до грудей, старечою трускою бігла бабуся в широкому солом'яному капелюсі. Побачивши її, дівчинка закричала ще дужче і сховала своє заплакане личко у рясних складках бабусиного плаття. Потім взяла міцно за руку і пішла за нею, гордо піднявши голову і блаженно похлипуючи. Ідучи, вона озирнулася і глянула на ту пляжанку, що дорікала їй за неуважність, і той погляд був такий ненависний, що коли він ковзнув по Дорошеві, то йому зробилося моторошно і він відчув, що совість у нього нечиста. «Я міг би вискочити із вагона і допомогти їй відшукати бабусю, — подумав він. — Але я цього не зробив. Що ж це таке? Як же це сталося? Я надіявся на крайніх. Я думав, що хтось там надворі це зробить. А треба було не надіятися, а робити самому. Виходить, у мене є багато слабостей, і виходить, що я не святий і, може, навіть гірший за інших».
І тоді його охопило почуття палючого сорому, і він довго не міг дивитися в очі людям.
Таке ж саме почуття охопило його і тепер, тільки ще з більшою силою.
«Так, — розмірковував Дорош, ходячи по хаті. — Безумовно, Сергій каже правду. Я віддався роботі на фермі і не додивився до головного: до загальної постановки, від якої, власне, залежить і моя робота. Коли б я придивився пильніше, мені б стала ясною непослідовність у характері Оксена і його примирення з усіма тими перекрученнями, що їх допускає Гнат, той в'ялий підхід до справ артільного життя, той застій, який панує всюди. Так, так. Лід треба ламати, і мені здавалося, що я вже це роблю, а виявляється, що ні. Я не з того боку почав. Надіявся сам на себе, а сам багато не зробиш».
Дорошеві зробилося досадно, бо він спіймав себе на тому, що не позбавлений себелюбства. «Ну й що ж, — захищався він сам від себе. — Адже я спрямовую його не'на себе, а для загального добра мого народу... Але лід треба ламати. Треба Гната прикрутити так, щоб він визнав свої помилки і припинив чинити неподобства! Хлопець він, здається, непоганий, але дивак.' Головне, що вважає себе незамінимим і переконаний, що він родився тільки для того на світ, щоб бути головою сільради. Треба
Останні події
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»