
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
багнетом дорогу полоненому, вп'явся очищами в німця і кивнув головою в той бік, звідкіля докочувався гарматний гул.
— Сльїшишь, наши «катюши» играют? Зто наши ваших прут.
Бачачи, що німець його не розуміє, боєць додав:
— Русский солдат немецкого солдата, — і тикнув з розгону в повітря так, як би ударив когось під зад.
Німець зрозумів і рішуче закрутив головою. Боєць відскочив назад, лице його зробилось лютим:
— А вот жигону раз — й кишки вон. Еще головою мотает, сволочь!
Німець зблід і вирячив очі, його білі пальці, що тримали полу шинелі, здригнули, і він щось викрикнув по-німецьки, простяг праву руку з перснем, ніби заслоняючись від удару. Боєць, ще більше розлютившись, відскочив убік і дав йому дорогу.
— Йди уж! — крикнув він і вдарив його під бік прикладом.
Німець, боязко озираючись, поплентався вперед. Ноги його грузли по коліна, а шинеля волочилася по снігу.
Конвоїр сердито сплюнув.
— Шлепнуть бьі его вон там, под сосенками, — й ко-нец. А то поди тьі какой важньїй, еще води его по на-шей землице.
— Приказано в штаб дивизии отвести. Аль не сльї-хал? — нехотя обізвався його товариш.
— Попался бьі тн ему — он бн с тебя ремешки накроил!
— Уж ато точно, — погодився другий конвоїр. Вони замовкли і повели далі полоненого по білій сніговій пустелі.
Тимка і Марка не послали на фронт з тим ешелоном, у якому вони їхали, а залишили в резервних частинах, які, одначе, були розташовані недалеко від фронту. З тиждень вони вчилися військової справи. Часто після занять Марко, зазираючи товаришеві в очі, запитував:
— А скажи, що старше, бригада чи дивізія?
— Ти вчись по землі лазити, щоб тобі голови не звернуло, а в дивізіях хай інші тямкують, — веселішав Тимко.
Тоді Марко підсувався до землячка, гомонів та гомонів, що аж язик ставав колесом, а толку з того мало. Сіли в поїзд. Тимко мовчав і обзивався тільки в крайніх випадках.
— Тобі що, язик... потягло? — сердився Марко. — Сам же мене виманив на оцю погибель, — при цих словах він показував на зброю, яку, чистячи, тримав у руках. — Хороший земляк, нема що казати.
Марко говорив і говорив, бо тоді йому було не так страшно, а Тимко мовчав тому, що треба було робити діло, а не теліпати язиком: треба було вчитися, як воювати, і він вчився, наполегливо і сумлінно. Але часто, коли його заставляли лізти по снігу поповзом чи бігати в атаку «короткими перебіжками», кидати гра-нату чи стріляти по цілі, він хоч і робив це сумлінно, проте в душі сміявся і сам із себе, і з інших, а особливо з Марка, у якого голова рила сніг, а хребтина ви-пиралася в небо. Тимко був переконаний, що там, тобто на фронті, усе не так, як тут, що там усе по-іншому, що навряд чи там доведеться бігати такими рівненькими інтервалами, як тут, на учбовому плацу, і ці думки часом охолоджували його, і він уже не так ретельно виконував команди.
В другій половині січня їх виструнчили на плацу і після вечірньої повірки видали бойову зброю. Тимко тупцювався на одному місці у валянках, шинелі, шапці-вушанці, лице його було мідним від морозу. Він відчував себе незграбним і важким.
— Куди ж це нас? — розгублено допитувався Марко, перекидаючи автомат то в ліву, то в праву руку.
— Овечок пасти, — весело підморгнув Тимко, набиваючи кишені патронами і гранатами.
Марко зіщулився і більше ні про що не розпитував, він тільки ходив від гурту до гурту, ніби хотів розчине
нитися в людській юрбі і стати непомітним. Два автоматні диски, що теліпалися на реміняці, били його по стегнах. Шапку йому видали не по розміру, і вона весь час налізала на очі, і він кожного разу підсував її. Сибіряк Митяй, побачивши таке, повів його до старшини і замінив шапку.
— На бійцеві все мусить бути по формі, а то насунеться на очі — ворога не побачиш.
Порипуючи валянками по снігу, метушилися командири рот і взводів, старшини роздавали котелки і кухлики. Бійці щедро кадили козячими ніжками — видано тижневу норму махорки. Від червоноармійців пахло милом, банею і новим шинельним сукном: підрозділи наспіх проходили санобробку.
Якийсь маленький шустрий боєць, від якого крізь шинель диміла пара, бігав поміж бійцями, шукаючи свої онучі, і кричав:
— Лейтенант Колотілов, до комбата!
Пройшла дівчина в кожушку, закутана по самі очі в теплу шаль. Бійці цмакали язиками, і кожен запрошував до себе під шинель погрітися.
Попереду хтось закричав:
— ...оой-ся! — і всі почалц шикуватися поротно в колону.
Розмови стихли. Колона завмерла на снігу чорним квадратом. Тільки над головами неслася пара від людського дихання.
Колона рушила, і зараз же завищав під ногами сніг, засапали, давлячись холодним морозним повітрям, люди, хтось забряжчав котелком, хтось спіткнувся і впав, зарившись носом у сніг. Його зараз же запитали, що він знайшов, і всі зареготали.
— Встигнути б на той час, коли німець уже нав-дьори пуститься.
— Ага. Хтось ополонку рубатиме, а ти воду питимеш?
— Кажуть, пішли на всьому
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року