Завантажити

воріт, лізуть попід ноги.
За хвірткою Северина чекають останні братчики і, коли він виходить із двору, не пізнають його, такий він приодягнений та бравий.
— Пане староств! — клацає він закаблуками і підносить долоню до смушевої шапки. — Одна активістка вже приляпала на праведний суд.
Тадик зміряє її швидким поглядом і мовчки йде вперед, викидаючи перед собою трость із набалдашником. Зустрічають діда Інокешу. Він стоїть у сірячині, сильний і страшний. Бородища розпущена, грива сивого волосся кільцюється по спині, під кущуватими бровами хтось роздуває горна.
— Знайшлася ниточка від клубочка, та мірочка потім буде, — кричить він і своєю масивною фігурою заступає стежку. 'Від Гамалії пахне дубом і пізньою осінню.
— Хто це? — питає Тадик.
— Батько Оксена Гамалії.
— Он як! Треба і його захопити з собою.
— А що толку? Він у нас трохи теє... ніби як блекоти об'ївся. Молитви шепоче, церковні пісні співає.
— Треба мати на увазі і записати до церковного хору. Ану ж, діду, заспівайте що-небудь церковне, помоліться за нас. Ми йдемо вершити великий суд.
Дід підносить угору грушевий костур. Розкривши бородату пащу, реве з такою силою, що в його здоровенних грудях гуде, як у дзвоні:
— Пощезнете! Всі пощезнете, яко дим. Прилетить пташка і в голову клюне. Не скажете «ох», як посиплеться горох.
Олена розуміла натяки старого. Поліцаї стояли, вирячившись на старого. Тадик махнув рукою. Гі відтурив старого із стежки, звільнивши шлях-язи) рости. Інокеша не вгавав. Борода його і падлись, і страшно ревла горлянка:
— Відміряється і воздається! Як стадо овець, курдюками затрусите, паршивці! Ходили по болотах, а тепер на сухеньке вернулися? Пощезнете всі! Пощезнете, яко дим!
Старий ще довго сварився і лютував на стежці, і бородища його зміїлася на грудях. Люди заспокоювали його з-за тинів, радили скоріше піхтурити далі, але дід на те не звертав уваги. Розгніваний, лютий і страшний, усе розмахував руками і бив палицею об землю. Хома Підситочок усовіщав його:
— Господоньку святий та й ти, божа матінко! Що-бо ти глаголиш, Інокешко! Смертонька за тобою стежечкою біжить, а ти її дратуваньчиком торкаєш? Хай їм тямиться. Пішли собі, хай ідуть. А ти чолом віддай гарненько та й зверни набік...
— А-а, — ревів на нього Інокентій. — Смиренний. Язиком два боки лижеш? І ти пощезнеш! Пощезнеш! Вони за пшеницею сюди прийшли, а не за соломою.
І вже ніхто не міг зупинити діда. Він пішов далі, лихий і невмолимий, та все нахвалявся йдучи.
Із Вихорового двору взялу одну Юлю. За Уляну та старого Йоньку заступився Северин, посилаючись на те, що їхній син Тимко колись перетримував його в тяжку хвилину.
— Та й при чому тут старі, що їх син командир? Він, коли ішов у командири, їх не питався. А ця теличка, — показував Северин на розпишнілу, граційну, затягнуту в чорне шовкове плаття Юлю, — казьонних харчів переїла немало. Не бійсь, не біля одного комісара терлася. Іч, як викручує своїм шапликом, ніби не на суд, а на грище йде.
Юля і справді ішла вільно, без тіні страху. Завжди пильна до свого туалету, вона й тепер була розчесана, начисто вимита, і біле тіло її ще виразніше відтінялося чорним крепом. Від неї пахло духами і жіночою звабою, віяло гордістю і непокорою.
— Куди ви нас ведете і що ви з нами будете робити? — спитала вона мелодійним грудним голосом, в якому чулася жіноча влада і сила підкоряти чоловіків.
Гошка обернувся своєю смердючою пикою, очі за люттю, мережкою.
— Куди куди! — викрикнув він, багровіючи, і, вирвавши з бездонної кишені галіфе майстерно виплетену нагайку, потрусив у Юлі перед носом.
— Ох, страшно! — засміялася вона і бридливо відвела від себе гарапник чистими, вимитими пальцями. Глянула на свою тверду, виточену білу руку і засміялася: — Бити таке тіло? Отаким гарапником? Хай тільки посміють! — Вона посміхнулася і підбадьорила Олену, що йшла поруч: — Не бійтеся, вони вам нічого не зроблять. Ви хороша і ні в чому не винна жінка. Ваш чоловік працював головою колгоспу? Ну то й що ж?
Олена сумно глянула на неї і нічого не відповіла. Коли підходили до двору Гната Реви, шепнула: «Коли вас шмагатимуть отим гарапником, затуляйте голову руками».
У дворі було пусто. Поміж сухим бадиллям картоплі греблися кури, у садку стояло прип'яте теля. Побачивши чужих людей, мекнуло і наставило у двір довірливу мордочку. З халабуди вилізло цуценя, гавкнуло два рази, закрутило хвостиком. Джмелик відкинув його чоботом, воно шмигнуло у халабудку і там тихо заска-вулило. Через подвір'я — мотузка, на якій випране шмаття: штанці та сорочечка хлопця-підлітка, голубеньке платтячко дівчинки. Всюди видно хазяйновиту господиню. З кожного кутка віє скромністю і затишком. Бо й справді, хто не знав у Троянівці завжди доброї, жартівливої та співучої головихи Насті, що славилася у селі як найкраща мазальниця? Хто не чув її голосистих пісень на весіллях та артільних святах? Хто не кликав її у куми? Чиїй тільки дитині не стригла вона ножицями

читати