Завантажити

світі.
Хід суспільно-історичного розвитку, зокрема ексцеси первісного нагромадження, невблаганно підривали характеризовану ідеологію, розкривали її невідповідність реальній дійсності й реальній людині. Ставало все очевиднішим, що людська природа схильна не лише до добра, а й до зла, що в суспільному житті закладені й такі потенції, які роблять зло неминучим. «Геній Шекспіра виявив найглибшу суперечність суспільного прогресу - людина звільнилася від попередніх пут, але проблему людини не було вирішено. Здавалося б, - так думали гуманісти, - нові життєві відносини можуть встановити справедливість у тому розумінні, що місце людини в суспільстві має визначатися мірою її достоїнств. Однак життєвий устрій, народження якого бачив Шекспір, менш за все був схильний зважати на розум, мораль, честь, мужність, красу» (Аникст А. Шекспир. Ремесло драматурга. -М., 1974. -С. 523-524). Виявилося, що не тільки в старому феодальному світі людина сама по собі, поза суспільним рангом, нічого не значить. [644]
Для кризи ренесансної самосвідомості дуже характерні думки про людину, що їх висловлює Гамлет у II акті трагедії «Що за майстерний витвір чоловік! Який шляхетний розумом! Який безмежний хистом! Як вражає й дивує доцільністю постаті й рухів! Дією подібний до ангела! Тямою - до божества! Окраса всесвіту! Найдовершеніше з усіх створінь! Одначе, що мені ця квінтесенція праху Чоловік не тішить мене... ані жінка...» Гамлет починає з апології людини цілком в дусі Піко, - щоправда, не без відтінку самоіронізування, - а завершує різкою і несподіваною антитезою. Розпадається ренесансна гармонія, натомість з'являється маньєристична антиномічність, суперечність, що не знімається у найвищому діалектичному синтезі. Так у короткому пасажі Шекспірового героя глибоко розкривається контраст двох епох європейської думки й культури.
В Шекспірових трагедіях другого періоду головні герої здебільшого виступають носіями гуманістичної свідомості, яка стикається з чужою і ворожою дійсністю, де старе феодальне зло поєднувалося з новим, буржуазним. Особливо це стосується Гамлета, який серед усіх героїв Шекспіра є найбільш мислячим і, сказати б, ідеологічним. Не випадково на протязі п'єси кілька разів нагадується, що Гамлет багато років провів у Віттенберзькому університеті (який у XVI ст. був одним з визначних вогнищ гуманістичної освіти й культури), так що Віттенберг починає зрештою сприйматися як символ духовного світу, контрастного Датському королівству. Але пов'язаність трагедії Шекспіра з ренесансним гуманізмом на цьому не вичерпується. Її герой - не іграшка сліпої долі чи грандіозних зовнішніх сил, як це характерно для драматургії бароко, його зв'язок з ренесансною концепцією людини проявляється і в тому, що він наділений внутрішньою свободою і активністю, здатністю творити свою долю. На цьому будується зав'язка і весь сюжет трагедії, де протагоніст, «в усьому і для всіх людина» і носій гуманістичної самосвідомості, вступає в конфлікт з антагоністами, котрі становлять невблаганну реальність «часу, що звихнувся». Загибель героя в цій боротьбі набирає високого трагедійного звучання, наповнюється масштабним, справді всесвітньо-історичним змістом.
Навіть серед Шекспірових шедеврів трагедія «Гамлет» відзначається винятковою глибиною і складністю змісту, багатством проблематики. Вже протягом кількох століть вона викликає невгасимий інтерес, породивши величезну літературу, яка нині нараховує тисячі праць. Причому кожна нова епоха відкриває в «Гамлеті» нові шари змісту, проблеми й колізії, котрі не досить усвідомлювалися або й не помічалися попередніми епохами. Проте було б наївністю вважати, що все це багатство ідей і проблем Шекспір свідомо й цілеспрямовано вніс у свій твір, одягнувши їх в художні шати. Справа тут у іншому, в тому, що геніальний митець у своєму творі схопив певний драматичний вузол життя, ситуації і колізії, які потенціально містять усе те багатство ідей і проблем, що їх у ньому відкривають і витлумачують наступні покоління. Великі твори мистецтва відзначаються такою ж повнотою і невичерпністю змісту, як і саме життя, котре вони вбирають і відтворюють на образно-художньому рівні. Але художній феномен, твір мистецтва - це також його буття в сприйманні й інтерпретації читачів, і саме в цьому процесі встановлюються, усвідомлюються змістові обшири твору.
Трагедія «Гамлет» породила величезну кількість інтерпретацій, які ми тут не [545] будемо оглядати. Але незмінно в центрі уваги опинявся образ головного героя, який багатьом інтерпретаторам здавався вмістилищем усіляких суперечностей. Непомірно велике місце в «гамлетології» XVIII-XIX ст. посіло питання про причини вагань і нерішучості героя, перетворившись на центральну проблему трагедії. Виникли дві протилежні концепції її витлумачення, «суб'єктивна» і «об'єктивна» перша з них основну причину «гамлетівської проблеми» вбачала в особистих якостях героя, в його внутрішній невідповідності завданням, що на нього звалилися, друга центр уваги переносила на складні об'єктивні обставини,

читати