Завантажити

(переклад з російської Олеся Барліга)

Життя тьмяніє,
стає тюрмою;
Все у житті кришиться метушнею.
Скінчилось все.
Шляху немає більш для нас.
Андрій Іванович не повертається додому.
Спочатку був з лицем як повня.
Та якось він пішов,
уплив.
На пароплаві річкою уплив.
І більш його немає зовсім.
а був.
Красивим молодим він згодом був
Русявим був, красивим був -
говоримо ми зі сльозами.
Таким красивим, з барвистими очима був
з такими сірими строкатими очима.
Таким красивим був,
таким коханим був!
Андрій Іванович не повертається додому.
Усі складні задачки з геометрі Андрій Іванович лузав,
"Трьох мушкетерів" Андрій Іванович читав.
І ось задачки нікому лузати,
нема кому книжки читати.
Андрій Іванович не повертається додому.
Андрій Іванович повісточку отримав,
до хлопчика прийшла повістка.
До армії його забрали,
відрахували з інституту.
Андрій Іванович не повертається додому.
Так довго в армії Андрій Іванович служив,
так довго в різній армії служив.
Так довго, далеко, завжди він пішечки ходив.
Він пішечки ходив і різну зброю при собі носив.
Вкрай в різних арміях служив,
та зброю при собі носив.
І ось тепер Андрій Іванович не повертається додому.
Минула вже столітня битва,
і семирічна вже відгомоніла битва,
і п’ятирічна вже відгомоніла битва.
минула вже трирічна битва.
І почалася ще одна оновлена війна.
Андрій Іванович не повертається додому.
Вже артилерія уся прийшла,
бомбардировка вся прийшла,
уся дивізія скажена повернулась.
Андрій Іванович не повертається додому.
Монгольські всі війська давно прийшли
і чорні прапори з собою принесли.
Вже руські всі війська прийшли.
Прийшли полки
і принесли свої штики.
Андрій Іванович не повертається додому.
Ось і військові проплили вже кораблі,
річками промайнули кораблі.
Попереду пливли
норманські вигнуті човни.
І танки по дорозі йшли
брудні.
Андрій Іванович не повертається додому.
Вже будівельний відкривають інститут,
і залізничний інститут;
іще якийсь там інститут.
До інституту його узяти хочуть;
усе пояснюють,
і перепрошують,
стипендію дають.
Але ніяк,
Андрій Іванович не повертається додому.
Чекаємо на нього,
минає цілий рік.
Скінчився вже давно похід.
Всі повертаються,
потроху повертаються.
Де рідний мій,
мій золотий,
коханий мій?
Ми стоїмо і дивимось на шлях.
Андрій Іванович не повертається додому.
І цілий день його ми ждем,
і цілий місяць ждем.
Два роки ждем.
багато ще років ждемо.
Без хусток –
під снігом і дощем,
без пальт –
під снігом і дощем.
і без плащів –
під снігом і дощем.
Його все ждем,
його весь час ми ждем,
І кожен день виходимо на шлях.
Де ти мій рідний,
мій золотий,
коханий мій?
Всі повертаються,
потроху повертаються.
Андрій Іванович не повертається додому.
Чекаємо,
чекаємо весь час.
Міркуємо:
коли ж він прийде?
Міркуємо:
коли ж він прийде ?
Не знаємо чого він не іде.
Не знаємо чого він не приходить.
Чекаємо,
весь час чекаємо.
Міркуємо:
ось-ось прийде
ось-ось це станеться.
Але ж все ні і ні
не відбувається цього.
Андрій Іванович не повертається додому.
Ми все ждемо,
його весь час ждемо
Надії жодної не зостається.
Проте все рівно ми ждемо
під снігом і дощем.
Нарешті долинає хтось страшний
і мовить:
"Не треба більш чекати,
коханий не повернеться.
Скінчилось все.
Не треба більш чекати.
Коханий не повернеться,
не прийде."
Андрій Іванович не повертається додому.
І голос цей нам далі мовить:
"Він всі свої походи відходив.
Знесилився, немає більше сил,
всіх сил немає,
ані в душі, ані у м’язах.
Хіба ви не цього хотіли?
Бо ж лаявся він грубо,
і напідпитку був не раз,
Усіх захоплював, рішуче убивав,
Та якось непомітно кволим став,
і захисту тепер він потребує.
Ідіть, якщо бажаєте,
шукайте.
А краще не шукайте,
марно не чекайте.
Скінчилось все.
Коханий вже не прийде.
Надії жодної немає.
Летіть,
летіть скоріше за моря."
Андрій Іванович не повертається додому.
Проте
у відповідь ми кричимо:
"Неправда!
Все брехня.
Він гарний,
добрий,
надто вумний був.
Ні крапельки не пив,
Марину Марківну любив.
Відлюдний, соромливий, самозакоханий він був.
Талановитий,
вкрай здібний був.
Він все умів,
бо ж він механік був.
Він книжку написав.
Косарку винайшов,
траву косити.
На хватку фотоапарат зібрав.
Все лагодив.
А сам такий,
не дуже й то високий
худий увесь.
І вилиці стирчать,
кущами над очима брови нависали.
Про голос мій сказав,
як зараз пам’ятаю,
“голосок”
І ось іще промовив:
“...вам буду душу гріти...”
І ось іще сказав:
“...зроблю я все з любов’ю...”
Мені ж не так багато доброго говорять
тому слова його я пам’ятаю.
Це буде все в моїй душі горіти, пломеніти.
Від болю найстрашнішого не

читати