Завантажити

сором свій перемогти і йому все, що на мислі має, виявити.
Одного разу, вигодивши хвилю, коли була сама дома, покликала вона його до себе нібито у якійсь важливій справі. Граф і гадки не мав про ті її любощі і негайно з'явився на її виклик. Вона сказала йому сісти біля себе і сиділа мовчки. Коли він раз і вдруге спитав її, для чого вона його викликала, вона довго не могла прийти до слова; нарешті, умліваючи з любові, паленіючи з сорому, обізвалась вона до нього, немов крізь плач, тремтячим і уривчастим голосом:
- Ласкавий приятелю і пане мій любий! Яко мудра людина, знаєте ви певне, які нестатечні бувають із різних причин чоловіки й жінки, котрі більше, котрі менше; тим, як по щирій правді судити, за ту саму провину різного стану особи неоднакову мають прийняти кару. Хто ж буде заперечувати, Що бідний чоловік чи вбога жінка, які в поті чола хліб собі добувати мусять, більшої варті догани, коли в любощі незаконні вкинуться, аніж багата дама, якій нема чого робити і в якої є все, чого душа бажає? Думаю, ніхто. Тим-то я міркую, Що, коли жінка має достаток і дозвілля, се значною мірою [137] виправдує її любовні захоплення, а правильний вибір коханця (якщо зуміє вона знайти собі до любості розумного й путящого чоловіка) ще й надто зменшить її провину. Сі дві обставини, здається мені, цілком до мене приходяться; ба є ще й інші, які мене до любощів нахиляють, - се вік мій молодий і неприсутність мужа мого; нехай же сі причини стануть в очах ваших оправданням і захистом пристрасті моєї любовної, нехай вони переконають вас, як повинні б переконати кожну розумну людину. Якщо, так станеться, благаю вас дати мені певну пораду в сій справі. Річ у тім, що не змогла я в розлуці з мужем моїм похотям тілесним і владі кохання опору вчинити, бо тій могутній силі підлягали й щодня підлягають не лише тендітні жінки, а й найміцніші мужчини. Отож і я, живучи, як самі здорові бачите, в розкошах і в безділлі, незчулась, як піддалася жаданням утіх любовних - і закохалася; знаю, що се діло неподобне, коли б воно виявилось, та поки воно буде скрите, не вбачаю в ньому сливе ніякого безчестя, тим більше, що Амур був до мене дуже зичливий і не тільки не відобрав мені розуму, потрібного для вибору коханця, а ще й допоміг мені в тому, звівши мені на очі вас, яко чоловіка, гідного кохання такої жінки, як я; та й справді, якщо мушу вірити серцю моєму, то ви - найкращий, найлюбіший, наймиліший і найрозумніший рицар на все французьке королівство. Я живу, можна сказати, без мужа, ви без жони. Благаю ж вас в ім'я тої великої любові, що я до вас маю, - дайте мені свою, згляньтесь на молодощі мої, що через вас, мов лід на вогні, тануть.
По сій мові дама розлилася буйними сльозами; багато чого думала вона ще сказати, та вже не змогла. Опустила очі і, заплакана, знеможена, схилила голову графові на груди.
Будучи правим рицарем, граф почав суворими словами її за ту безрозумну пристрасть ганити, а як вона готова вже була кинутись йому на шию, відштовхнув її і заклявся, що радше дасть себе четвертувати, як таку образу честі володаря свого сам учинить або комусь іншому вчинити дозволить. Почувши сеє, дама одразу забула любов свою і запалала лютим гнівом.
- Отак, негідний рицарю, - гукнула вона, - гордуєш ти моїм коханням? Ти, певне, смерті моєї хочеш, та я, Богом святим присягаюся, сама тебе з світа зжену!
Сеє сказавши, розкудлала собі на голові волосся, роздерла пазуху і залементувала непутнім голосом:
- Рятуйте мене, рятуйте! Граф Антверпенський хоче надо мною ґвалт учинити! [138]
Як побачив те граф, то, боячися, що чисте сумління його проти заздрощів придворних не встоїть і що вони не його невинності, а її неправедності повірять, вийшов якомога швидше з кімнати і з палацу і подався мерщій додому, де, не довго думавши, взяв своїх дітей, сів із ними на коня й поїхав до Кале. На гукання ж тієї дами назбігалось багато двораків; побачивши її і почувши причину крику, вони не тільки через те словам її повірили, а ще й стали казати, що тою своєю люб'язністю та нарядністю граф уже віддавна до неї прими-литися намагався. Розлютованим натовпом кинулись вони до графового дому, щоб його там схопити, та, нікого не заставши, сплюндрували той будинок і зрівняли його з землею.
Новина та дійшла перебрехом і до війська, до самого короля й королевича. Упавши в великий гнів, вони засудили графа й нащадків його на вічне вигнання і пообіцяли щедру винагороду тому, хто його до них припровадить живого чи мертвого.
Граф, засмучений тим, що втечею своєю із невинного винуватим став, приїхав із дітьми своїми, ніким не впізнаний і нікому не одкрившись, до міста Кале, а звідти перехопився чимскорше в Англію. У вбогому перевдязі подався він до Лондона з малими дітьми своїми, давши їм заздалегідь добру науку, як вони себе поводити мають: перше, щоб терпляче зносили злидні, у які їх безневинно лиха доля з ним разом укинула, а друге, щоб, крий боже, ніде нікому не виявляли, звідки вони й чиї, коли хочуть іще на світі жити. Синові, що звався Луї, було, може, років дев'ять,

читати