Завантажити

вели з ним, як люди смирні та статечні, все пристойні та чеснії речі і такі вже були до нього поштиві та люб'язні, що покладав собі купець за велике щастя таких подорожників зустрінути, бо при ньому був тільки один слуга-верхівень. От їдуть вони собі, говорять про се, про те, як то в розмові буває, аж завелася річ про молитви, що люди до Бога зносять. Один розбишака (а їх було всього троє) і питає в Рінальда:
- А ти, чоловіче добрий, які молитви проказуєш на дорогу?
А Рінальдо одвітує:
- Я, правду мовлячи, у сих справах чоловік простий, темний, молитов знаю не гурт, живу собі по-старосвітськи, лічу два сольди за двадцять і чотири динари, а проте, в дорозі бувши, звик уранці, з гостиниці виїжджаючи, проказувати Отченаш і Богородицю за упокій отця і матері святого Юліана, а тоді вже молю Бога і святого, щоб послали мені добру ночівлю. Не раз на віку зазнавав я, мандруючи, усякої напасті, отже ж завше рятувався і ночлігував добре і безпечне, тож вірю певне, що виблагав мені в Бога ту ласку святий Юліан, що йому на честь творю я сі молитви; і все в мене така думка, що й мандруватиметься, і ночуватиметься мені погано, як не прокажу вранці сієї молитви.
- А сьогодні рано ти молився? - знову.питає той.
- Аякже! - одказує Рінальдо.
А харцизяка, своє на думці мавши, сам собі гадає: «Гляди, щоб не прийшлось тобі перемолюватись, бо, як поведеться нам, лихе матимеш ночлігування». А вголос йому каже:
- І я багацько мандрував, а сієї молитви ніколи не проказував, хоч і хвалено мені її вельми; а проте ні разу ще не бувало, щоб погано мені ночувалося; сю ніч, може, ти й сам упевнишся, хто із нас кращий притулок матиме - чи ти, чи я, хоч ти сю молитву читав, а я ні. Правда, я проказую за-місто неї інші: «Помилуй мя, Боже», «Пречиста Діво» або «Все упованіє моє» - то, казала моя бабуся, молитви дуже помічні.
їдуть вони так і говорять про всяку всячину, а ті троє чигають тільки слушного місця й часу, щоб своє лихе діло вкоїти; як іспоночіло вже, минули вони Кастель Гвільєльмо і мали саме річку переходити; бачать харцизи, що доба пізня, а місце глухе та одлюдне, напали на купця, пограбували, з коня зсадили і в самій сорочці пустили, сказавши на прощання:
- Іди, то побачиш, чи хорошу ночівлю пошле тобі твій святий Юліан, а наш прихистить нас добре. [85]
Перемкнулись через річку, тільки смуга за ними лягла.
А Рінальдів слуга та був собі страхополох; побачивши, що на хазяїна напали, не став йому до помочі, а погнався конем своїм щодуху назад у Кастель Гвільєльмо, прибув туди в пізні обляги та там і обночувався, ні про що не дбаючи. Рінальдо лишився сам голий-босий, і спостигла його ніч на безлюдді; холодно було вельми, сніжок густий як на те припустив, ну що ти в світі білому робитимеш? Давай він, дрижаки ловлячи та зубами дзвонячи, роздивлятися, чи не знайде якого захистку, щоб не одубіти з холоднечі, - так ніде ж тобі нема нічого, після недавньої війни околиця тая пусткою лежала... Як же підострожив його холод, потюпав він до Кастель Гвільєльмо, не знаючи, куди втік його пахолок; сподівався, бачте, що як добудеться туди, то вже йому Бог пошле якийсь рятунок.
Але ніч захопила його так, може, за милю од замку; поки він туди добрався, брама була вже замкнена, мости зведені, увійти ніяк. Заплакав безутішно сердега і став роззиратися, чи нема де якого затишку, щоб уже хоч од снігу сховатися, коли се дивиться - аж виступає якийсь домок понад міським муром; давай, думає, хоч під сим виступом примощуся, покіль обутріє. Пішов, аж під тим виступом двері, замкнуті, правда; назгрібав він поблизу сякої-такої солімки, намостив під дверми і сів, сумний та невеселий, плачучись на святого Юліана та дорікаючи, що не такого він заслужив своєю у нього вірою. Та святий Юліан мав на нього обачення і послав йому небавом добру ночівлю.
У тім замкові та жила собі вдовиця, гарна з себе, що по всьому світу такої пошукати; і любив її маркіз Аццо, як свою душу, і держав її тута про свою потребу; мешкала ж вона якраз у тому домі, де ото під виступом притулився наш Рінальдо. І вийшло так, що напередодні приїхав був маркіз, щоб переночувати з удовою, велів тишком-нишком наготувати для себе ванну і добру вечерю, та коли все вже було налаштоване і вдова от-от чекала маркіза, прискакав до замкової брами вістовець і таку передав маркізові новину, що той мусив раптово поїхати. Переказав він коханці своїй, щоб не чекала його, та й рушив у дорогу; вона ж із досади не знала, що робити, то вирішила скупатися в тій ванні, повечеряти та й лягти спати.
От сіла вона у ванну, а ванна та була недалечко од тих дверей, де примостився під муром горопашний Рінальдо, тож, у ванні сидячи, чула тая пані, як він плакав та зубами клацав, мов той чорногуз. Гукнула вона свою служебку та й каже:
- Піди нагору і поглянь, хто там є за муром у нас під дверми, що воно за чоловік і що він там робить?
Пішла та служебка, придивилася (а ніч була видна), бачить - сидить хтось босий, у самій сорочці, аж труситься увесь. Вона спитала, що він за один. Ледве зміг їй Рінальдо,

читати