Завантажити

Здається, ще до ночі далеко, та хто загодя ладу не дасть, той будущини добре не влаштує, тим-то, щоб новій королеві можна було приготувати все на завтра, покладаю я, щоб наступні дні починалися з сії години. Тож іменем того, ким живе усяке дихання, хай королює завтра над нами на втіху нашу розумна панна Філомена. [75]
Сказавши сеє, встала, зняла з себе вінка і, шанобливо поклавши його Філомені на голову, перша уклонилась їй, як королеві, а за нею і всі інші дами та кавалери здалися на ласку новій володарці. Філомена аж почервоніла трохи з сорому, як вінчано"її на королівство, та, згадавши недавні речі Пампінеї, схаменулась і, щоб не показатися простачкою, потвердила першим ділом на службі всіх, що призначила була її попередниця, розпорядилася, що треба вготувати на завтра рано й на вечерю, на тому самому місці, де вони й були, а потім повела такую річ:
- Коханії подруги, більше з приязні своєї, аніж за мої заслуги призначила мене Пампінея вам за королеву; тож, порядкуючи життям нашим, гадаю я не тільки на свою, а й на вашу волю зважати; з'ясую ж вам коротенько, що, на мою думку, слід учинити, аби ви могли на ваш розсуд щось додати до того розпорядку чи одняти. Придивившися гаразд до сьогоднішнього Пампінеїного урядування, думаю я, що воно було і похвальне, і втішне; сії порядки, поки нам вони не приїдяться чи з іншої причини не обриднуть, по-моєму, не треба касувати. Доведімо ж до кінця те, що почали ми вже робити, встаньмо, погуляємо веселенько, а як сонце буде при заході, повечеряємо в холодку, поспіваємо трохи, побавимось, а там уже і спати буде час. Завтра вранці, повстававши захолодки, теж підемо кудись повеселимося, чим кому любо, потім, як і сьогодні, вернемося слушної години обідати, потанцюємо, а вставши після сну, знов зберемося тут оповідати, бо з сього, як на мене, найбільше нам і втіхи, і пожитку. Тут, правда, хочу я ввести одну річ, якої Пампінея не зробила, бо запізно обрали її на королеву: треба покласти якісь межі нашим розповідям, оповістивши всіх заздалегідь, про які речі буде мова, щоб кожне мало час вигадати якусь цікаву історійку. Коли се буде вам до смаку, подумайте ось про що: як світ світом, зазнають люди всіляких пригод од своєї фортуни, та й будуть зазнавати, тож нехай кожне розкаже про таких, що, всякого лиха набравшись, негадано знаходять добру долю.
І дамам, і кавалерам се сподобалось, усі охоче на таке пристали. Один тільки Діоней, коли всі вже замовкли, озвався:
- Мадонно, як усі сказали, так скажу і я, що ся ваша установа над звичай гарна і хвальна; але од особливої милості вашої прошу я одної ласки, що надана мені буде, аж поки триватиме наше товариство: хотів би я, щоб закон не зобов'язував мене говорити про такі речі проти моєї волі, а [76] лиш про те, що мені заманеться. Щоб не подумав же ніхто, що я прошу сієї ласки тим, що не маю вигадок у запасі, нехай я буду завше останнім оповідачем.
Королева знала, що з нього неабиякий вигадько і веселун, і добре зрозуміла, що се він просить тільки для того, щоб розважити компанію, як утомиться вона од розмов, якоюсь сміховиною, і за спільною згодою залюбки дарувала йому сю ласку. Повстававши, всі тихою ходою пішли до річки, що з пагорка повилася в гаїсту долину, розливаючись чистою хвилею по білому каменю й зеленій травиці. Там, роззувшися й позакачувавши рукава за лікті, панночки хлюпалися в воді і жартували межи собою. Як надійшла пора вечеряти, всі повернулися до палацу і всмак попоїли. По вечері, як принесено музичну справу, королева повеліла Лауретті повести танець, а Емілії заспівати канцону в супроводі Діонеє-вої лютні. Так і зробили - Лауретта почала вести коло, а Емілія з любов'ю заспівала такої пісні:
Я так пишаюсь із своєї вроди,
Що не знайду повік
У іншому коханні насолоди.
У себе гляну - бачу я ті чари, Що вид їх душу втіхою сповняє, Ні давні згадки, ні новії мари, - Ніщо розкошів тих не проганяє. Краси такої більш ніде немає, І я не жду повік Нових забав, нової насолоди.
Ту втіху несказанно чарівничу,
Коли захочу, завше можу мати,
Вона приходить, як її покличу,
Сп'яняти душу, серце звеселяти;
Який то скарб коштовний, пребагатий -
Той не збагне повік,
Хто не зазнав такої насолоди.
Що більше я на скарб отой дивлюся,
То дужче загоряюся жагою,
Я ті розкоші п'ю і не нап'юся,
Коли ж я спрагу серця заспокою?
Знемогою охоплена п'янкою,
Не хочу я повік
Деінде засягати насолоди. [78]
Як доспівано сю баладку, що всі її весело тягли за Емілією хоч дехто й задумався над її словами, протанцювали ще кілька дрібних танців. Минула вже якась часточка короткої ночі і королева зводила покласти кінець першому дню; велівши'запалити смолоскипи, вона наказала йти всім на спочинок; так вони й зробили, пішовши кожне у свою кімнату.
Кінець першому дню



ДЕНЬ ДРУГИЙ
Зачинається другий день Декамерона, де під орудою Філомени
мова мовиться про таких, що, всякого лиха набравшись,
негадано знаходять добру долю
Уже сонечко світлом своїм день новий усюди розсвітало і пташки, веселих пісень у зеленому вітті

читати