Завантажити

ласкою, ні жодним іншим способом не одучиш її од тої впертості. Тоді й сам спитав у Мелісса, звідки він їде, куди й чого. Меліссо одказав:
- Я з міста Лаяццо і маю свої клопоти, як ти свої. Я чоловік багатий і трачу багато грошей на почастунок і пошанівок своїх співгородян, та дивно мені й чудно, що ніхто мене не любить; от і іду я туди, куди й ти, на пораду - що мені робити, щоб добитись любові.
Добрались обидва подорожні разом до Єрусалима і через посередництво одного царського вельможі були введені до Соломона. Меліссо розповів йому коротенько про свій клопіт. На те Соломон одповів: «Полюби». Скоро він сеє прорік, Мелісса вивели; тоді Йосиф сказав, за чим він прийшов. Соломон і йому дав коротку відповідь: «Іди до Гусячого мосту». Йосифа вивели од царя так само швидко; він побачив Мелісса, що його ждав, і сказав йому, яку дістав пораду. Думали вони, думали, проти чого він ті слова сказав, та так і не збагнули їхньої сили, не зрозуміли, як вони можуть їхньому лихові зарадити. Здавалось їм, що їх на глум узято; так і поїхали, засмучені, назад.
Так їхали вони кілька день і доїхали до річки, на якій був добрий міст, але по тому мосту проходив саме великий караван нав'ючених мулів та коней, і їм довелось почекати, поки всі вони на той бік не перехопляться. Майже всі й перейшли вже, аж тут раптом один мул забаскаличився (се з ними часто буває) - став, як уритий, і не хотів іти вперед ніяким світом. Тоді погонич узяв палицю й почав його поганяти - спочатку легенько поляскав, так, аби-то; мул смик туди, смик сюди, задки пнеться, а вперед не хоче; тоді погонич розсердився і давай голомшити його з усіх сил по чім попадя - по голові, по боках, по хребтині, та все даремно. Дивились-дивились на те Меліссо з Йосифом та й кажуть: [535]
- Що ти робиш, іроде? Убити його хочеш, чи що? Нема, щоб провести його любо й мирно, як слід, він би й пішов, а то - бити!
- Ви знаєте своїх коней, - каже їм погонич, - а я знаю свого мула; стривайте лишень, я дам йому раду.
Сеє сказавши, знов почав дубасити мула справа і зліва, і таки добився свого - мул рушив уперед. Коли наші подорожні мали й собі переправлятись, Йосиф спитав у одного чоловіка, що скраю на мосту сидів, як той міст називається.
- Добродію, - одказав чоловік, - сей міст називається Гусячий.
Як почув се Йосиф, зараз пригадав Соломонову пораду і сказав Меліссові:
- їй-богу, друже, здається мені, що Соломонова рада таки слушна і добра: бачу я, що не вмів досі жінки бити, то погонич ось показав мені, що маю робити.
Через кілька день прибули вони до Антіохії, і Йосиф запросив Мелісса до себе на деякий час відпочити. Жінка прийняла чоловіка дуже неприязно, проте він загадав їй зготувати вечерю, яку скаже Меліссо. Гість, виконуючи господарську волю, сказав кількома словами, чого б він хотів, та Йосифо-ва жінка своїм звичаєм зробила не те, що їй казано, а навпаки. Йосиф розсердився й спитав її:
- Хіба тобі не сказано було, що зготувати на вечерю? Жінка подивилась на нього спогорда і сказала:
- Що се значить? Хочеш вечеряти, то вечеряй. Хоч мені й не те загадували, а мені так краще. Як тобі в лад, то їж, а не в лад, то й так сиди.
Меліссо здивувався з таких господининих речей і почав їй докоряти. А Йосиф, почувши її слова, сказав:
- Жінко, ти яка була, така й зосталась, але повір, скоро ти в мене переміниш норов.
І, повернувшись до Мелісса, вів далі:
- Зараз ми побачимо, друже, чи добра Соломонова рада, тільки прошу тебе, не бери близько до серця того, що я робитиму, вважай, що то будуть жарти. І не мішайся в се діло, згадай, що сказав нам погонич, коли ми його мула жаліли.
- Я у тебе в гостях, - каже Меліссо, - і не думаю тобі перечити.
Діставши десь доброго замашного дубця, Йосиф уступив до кімнати, куди пішла з-за столу, буркочучи, сердита жінка, схопив її за коси, повшіив додолу й почав немилосердно лупцювати тим дубцем. Жінка спершу кричала, потім стала погрожувати, а тоді, бачачи, що Йосиф не вгамовується, вся [536] побита й потовчена, почала благати його ради Бога, щоб не вбивав її, і обіцяла надто ніколи більше не йти з ним на супереки. Та Йосиф на все те не зважав і лупив її ще лютіше і по боках, і нижче спини, й по плечах, усі ребра їй перелічив; тільки тоді перестав, коли втомився, - і місця живого на ній не лишив. Сеє зробивши, пішов до Мелісса й каже:
- Ну, побачимо завтра, чи помогло нам ходіння до Гусячого мосту!
Потім одпочив трохи, помив руки, повечеряв з Меліс -сом, а як настав час облягатись, обидва пішли спати. А бідна жінка ледве-не-ледве з долівки підвелась; тоді лягла, спочила, як могла, а назавтра схопилася раненько і послала спитати в Йосифа, що він завволить їсти. Чоловік посміявся разом із гостем і дав розпорядок; потім вони пішли з дому, а вернувшись на обід, побачили, що все зготовлено дуже добре, так, як він казав, і похвалили мудру пораду, якої спочатку були не зрозуміли.о
Побув Меліссо в Йосифа три чи чотири дні, а потім попрощався з ним і подався додому. Там розказав він одному мудрому чоловікові, яку пораду дав йому

читати