Завантажити

знаю, що придумати.
- Як не знаєте? - спитав настоятель. - А в вашому домі?
- Панотче, - одказала вдова, - вам відомо, що я маю двох братів-кавалерів, у яких гості не переводяться вдень і вночі, а дім у мене не дуже великий, так що навряд чи можливо нам буде вдома зійтися, - хіба що будемо мовчати при тому, як німі, - ані пари з уст, та пробуватимемо поночі, як сліпі; коли б ви на те погодились, тоді можна б і в моїй кімнаті, бо брати туди не заглядають; але їхні кімнати так близько од моєї, що хоч і пошепки слово скажеш, то в них буде чутно.
- Мадонно, - сказав настоятель, - то нічого, нехай яку ніч чи дві й так переночуємо, поки я десь підшукаю догідніше місце.
- В тім уже ваша голова, панотче, - сказала вдова, - про одно ще тільки попрошу вас - щоб се лишилось у тайні, нікому ні слова.
- Мадонно, - сказав настоятель, - про се не турбуйтесь, а, коли ваша ласка, так ізробіть, щоб ми вже сю ніч могли зійтися.
- Згода, - одповіла дама і, розказавши йому, коли і як до неї прийти, попрощалась із ним та й пішла додому.
А в тої дами та була собі служниця, немолода вже і дуже бридка та нечупарна: ніс приплюснутий, рот кривий, губи товстющі, зуби рідкі й великі, очі каправі, ще й зизом дивляться, а з лиця жовтява, так наче не у Ф'єзоле жила, а десь у Сінігалії; до того ще була й кульгава - праву ногу мала коротшу за ліву. Звали її Чута, та майже всі казали на неї Чутяка, бо була бридка, мов чортяка. Але ся бридуля була собі не без хитрості.
Прийшовши з церкви, пані покликала її і сказала:
- Чутяко, як ти мені вслужиш добре сієї ночі, то я подарую тобі нову гарненьку сорочку.
Як почула Чутяка про сорочку, зразу одказала:
- Пані, як дасте мені сорочку, то я і в огонь піду, не то що.
- Добре, - сказала пані, - я хочу, щоб ти сю ніч переспала в моїй постелі з мужчиною і приголубила його як слід, та гляди і словом не озивайся, щоб брати мої не почули: ти ж знаєш, що вони сплять постінь. А тоді вже я подарую тобі сорочку.
- Коли треба, - сказала Чутяка, - то не то з одним, із шістьома пересплю.
Коли настав вечір, настоятель прийшов, як йому було велено, а вдовині брати, домовившися з нею наперед, сиділи в своїй кімнаті і подавали час від часу голос; тим-то панотець уступив нищечком у панину опочивальню і добрався поночі до ліжка, а Чутяка, яку пані навчила, що робити, пішла туди з другого боку. Гадаючи, що то його дама, отець-настоятель обійняв Чутяку і став її цілувати, не кажучи ні слова, а Чутяка його, так само мовчки, а тоді й інші жарти завели - панотець уступив у володіння тим добром, якого віддавна прагнув.
Улаштувавши всі ці речі, вдова сказала братам своїм зробити решту, як було в них домовлено. Тихо вийшовши з дому, вони подались на майдан, і доля якнайліпше сприяла їхньому наміру: вони хотіли знайти десь єпископа, а єпископ сам їх уже шукав - погода стояла жарка, і йому захотілось піти до них випити чого-небудь. Зустрівши їх, він сказав про те своє бажання, і вони повели його до себе в прохолодний двір, де горіло чимало свічок; церковний достойник з великим задоволенням скуштував їхнього доброго вина. Коли він випив, юнаки сказали:
- Велебний отче, тим, що ви зробили нам велику ласку, одвідавши нашу скромну господу, куди ми самі бажали вас запросити, нам хотілося б, щоб ви зводили подивитись на одне невидальце, котре ми вам маємо показати.
Єпископ одповів, що з дорогою душею; тоді один із братів узяв у руки посвітач і пішов уперед, а за ним єпископ і решта людей, а ввів він їх до тої кімнати, де отець-настоятель спав із Чутякою. Панотчик не гаяв марно часу і одмахав верхи уже, либонь, три милі; втомившись по трудах праведних, [450] він спочивав, тримаючи Чутяку в обіймах, незважаючи на духоту.
Коли юнак із посвітачем у руці вступив у кімнату, а за ним єпископ та інші люди, всі побачили отця-настоятеля у тих гріховних обіймах. Тут прокинувся й сам панотчик: побачивши світло й людей, він так злякався й засоромився, що аж голову мусив під накривало сховати. Єпископ добре виганьбив його і велів йому підвести голову та подивитись, із ким він спав. Як дізнався отець-настоятель, що дама його ошукала, то так йому тяжко на душі стало, що господи, а тут іще ся ганьба й неслава!
Одягнувся бідаха з наказу єпископа, та й повели його під вартою додому, покуту велику за той гріх одбувати. Тоді єпископ почав розпитувати, як се сталось, що він прийшов ночувати до Чутяки. Вдовині брати розповіли йому все по ряду. Вислухавши їхньої мови, єпископ вельми похвалив даму, а також і юнаків за те, що, не бажаючи каляти рук своїх свя-щеничою кровію, вони провчили його по заслузі. За сей гріх єпископ накинув настоятелеві сорок днів покути, але він не одбув її і за п'ятдесят днів - так плакався з ганьби своєї та обдуреної любові. Довго ще потім соромно було йому й на вулицю виткнутись: як вийде, було, зараз хлопчаки показують на нього пальцями й гукають: «Гля, гля, се той, що з Чутякою ночував!» З великої досади отець-настоятель мало не збожеволів.
Отак-то статечна пані здихалась нахабного душпастиря, а Чутяка

читати