
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Ви звикли тиснути руку на прощання?
Я трохи розгубився, подумавши, що в Лондоні це, можливо, вийшло з моди, але відповів ствердно.
- А я відвик якось,- сказав містер Веммік,- Хіба що
Очевидно, каїяк па широковідомі тодішні ліки. [176]
коли назавжди прощаєшся. Що ж, я дуже радий нашому знайомству. Всього найкращого.
Коли ми потисли один одному руки й він пішов, я відчинив вікно на сходовій клітці і мало не відтяв собі голову, бо підпорки перегнили й рама впала донизу, мов ніж гільйотини. Щастя ще, що я не встиг вистромити голови назовні. Уникнувши в такий спосіб погибелі, я вдовольнився тим, що став сумовито споглядати затуманений краєвид Барнардового заїзду, яким він поставав крізь грубий шар бруду на шибках, і розмірковувати при цьому, що Лондон великою мірою перехвалено.
Містер Покет-молодший, здається, розумів під словом «скоро» щось зовсім інше, ніж я, бо, прочекавши його з добрих півгодини, я зовсім занудився і встиг на кожній шибці по кілька разів повиводити пальцем серед бруду своє ім'я, коли нарешті почув на сходах ходу. Одне за одним у полі зору з'явилися капелюх, голова, шийна хустинка, жилет, штани й черевики молодика приблизно однакового зі мною суспільного положення. Під пахвами вія ніс два паперові пакунки та ще в руці кошик полуниць, і весь був захеканий.
-- Містер Піп? - спитав він.
- Містер Покет? - спитав і я.
- Дорогий мій, ви вже даруйте! - вигукнув він.- Я знаю, що з ваших країв якийсь диліжанс від'їжджає ополудні, то й подумав, що ви ним і прибудете. Власне, я тільки заради вас виходив, хоч це мене зовсім не виправдовує: я подумав, що як ви з провінції, то вам, може, захочеться трохи ягід на закуску, і махнув на Ковент-Гар-денський ринок,- там добрі бувають.
Дивлячись на нього, я відчув, що просто очам своїм не вірю. Я якось недоладно подякував йому за увагу й подумав: чи не сон це все?
- А двері ці, дорогий мій, такі неподатні! - вигукнув господар помешкання.
Бачивши, що він змагається з дверима, коли вміст двох пакунків у нього під пахзами вже почав перетворюватись на кзадіу, я висловив бажання потримати їх. Він з привітною усмішкою простяг пакунки і кинувся в бій з дверима, наче перед ним був хижий звір. Врешті двері розчинились, і то так раптово, що він полетів на мене, я на протилежні двері, і обоє ми засміялися. Але все-таки я й досі очам своїм не вірив, так наче все це діялось уві сні.
- Прошу, заходьте,- запросив мене містер Покет-молодший.- Сюди, будь ласка. Тут не бозна-які вигоди, [177] але, сподіваюсь, до понеділка ви якось перетерпите. Мій батько подумав, що вам краще буде провести завтрашній день зі мною, ніж з ним, і що ви, можливо, захочете пройтися по Лондону. Я залюбки покажу вам місто. Що ж до столування, то, сподіваюся, воно буде не найгірше, оскільки харчі приставлятимуть із сусідньої кав'ярні і - мушу додати - за ваші гроші, таке розпорядження дав містер Джеггерс. Помешкання ж у нас не надто розкішне, я-бо сам себе утримую, батько нічим не може мені допомогти, та я б і не погодився щось у нього брати, навіть мавши таку змогу. Ось наша вітальня; стільці, столи, килим і таке інше - це те, що змогли мені дати з дому. А до скатертин, ложок і сільничок я не маю ніякого відношення: їх принесено з кав'ярні спеціально для вас. Ось моя спаленька, трохи вогкувато, але в Барнарді вогкувато всюди. Ось у цій кімнаті ви спатимете, меблі взято напрокат, хоча, я думаю, вони підходять; якщо вам ще щось буде потрібно - скажіть, і я дістану. Оселя це відлюдна, ми будемо тільки вдвох і, сподіваюся, не поб'ємося. Але, дорогий мій, я перепрошую - пакунки й досі у вас у руках! Давайте їх сюди й пробачте, ради бога! Мені аж соромно!
Стоячи навпроти містера Покета-молодшого й передаючи йому пакунки - один і другий,- я побачив, як разючий подив з'явився в його очах, такий самий, який був і у мене в погляді, і почув, як він сказав, аж відсахнувшись:
- Боже, таж ви отой хлопчик, що забрався у садок!
- А ви,- сказав я,- той самий блідий паничик!
Розділ 22
Блідий паничик і я стояли й розглядали один одного у Барнардовім заїзді, а потім обидва приснули сміхом.
- Отже, то були ви! - сказав він.
- Отже, то були ви - сказав і я.
Потім ми наново приглянулись один до одного й знов засміялись.
- Ну що ж, це все було давно,- сказав блідий паничик, щиро простягаючи мені руку,- і ви, маю надію, великодушно вибачите мені, що я вас так відлупив.
З цих слів мені стало ясно, що містер Герберт Покет (Герберт - таке було ім'я блідого паничика) трохи сплутав свій намір з тим, як він здійснився. Але я вирішив пропустити [178] повз увагу цю деталь, і ми обмінялися палким рукостисканням.
__У той час перед вами ще не було осяйного майбутнього? - запитав Герберт Покет.
- Ні,- відповів я.
- Ні,- повторив він.- Я чув, що це влаштувалося зовсім недавно. Тоді я був ближче до того, щоб мати перед собою осяйне майбутнє.
- Справді?
- Так. Міс Гевішем викликала мене тоді до себе подивитись, чи не припаду я їй до смаку. Виявилося, що не припав.
Я з чемності зауважив, що це мене дивує.
-
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року