Завантажити

униз, і кожна мостина й кожна шпарина у кожній мостині кричали мені вслід: «Лови злодія!» та «Вставайте, місіс Джо!» У комірчині, де з нагоди різдва припасів було куди більше, ніж звичайно, мене страшенно налякав підвішений за ноги заєць - мені здалося, що він підозріливо підморгує за моїми плечима. Чи це справді так, я не мав коли перевірити, як не мав коли щось там дуже вибирати і взагалі не мав жодної зайвої хвилинки. Я поцупив шмат хлібини, кусень сиру, з півбанки начинки для пирога (додавши до цього свою вечірню пайку, я все це зав'язав у хустинку), трохи бренді з череп'яної ?ляшки (я перелив його у скляну пляшку, що в ній нишком готував у себе в кімнаті такий п'янкий напій, як настоянку з локриці, а в ту череп'яну долив якоїсь рідини з глечика у кухонному буфеті), кістку, на якій майже не лишалося м'яса, і чудовий круглий паштет із свинини. Я вже, власне, виходив без паштету, коли спокусився заглянути на верхню полицю, і в самому її куточку побачив глиняну миску, дбайливо накриту покришкою, і оце там і був паштет. Я й узяв його, заспокоївши себе думкою, що паштет, мабуть, заготовлено на пізніше, і за ним кинуться не зразу.
З кухні двері вели прямо до кузні; я відімкнув їх, відсунув засув і серед інструментів Джо знайшов напилка. Потім позамикав усе, як було, відчинив надвірні двері, через які повернувся минулого вечора додому, зачинив їх за собою й побіг до боліт, повитих туманом. [26]


Розділ З
Ранок був імлистий і дуже вологий. Ще вдягаючись, я бачив, що віконце зокола все було в патьоках, так наче якесь чортеня проплакало там цілу ніч, уткнувшись у скло, як у хустинку. Паморозь щільним павутинням лежала на вітті живоплоту й ріденькій траві, простягалась від гілочки до гілочки, від стеблини до стеблини. Всі хвіртки й огорожі вкрила липка мокреча, а туман був такий густий, що дерев'яного вказівного перста на стовпі, спрямованого до нашого села,- вказівку, якої ніхто з людей не брав до уваги, бо до нас ніхто ніколи й не заходив,- я помітив, тільки опинившись під самим стовпом. Коли я подивився на той перст, з якого скрапувала вода, моєму нечистому сумлінню він здався схожим на привида, що спроваджує мене до плавучої в'язниці.
На болотах туман був ще облогїший, аж здавалося, ніби це не я біжу наперед, а навпаки, все, що спереду, набігає на мене. Від цього моїй провинній душі робилося ще прикріше. Шлюзи, гатки й дамби вихоплювались на мене з туману й наче криком кричали: «Він украв свинячий паштет! Ловіть його!» Так само зненацька виринали пере-ді мною корови з вибалушеними очима й видихали разом з парою із ніздрів: «Ага, злодійчук?» Один чорний бугай з білою смужкою на шиї - моє збаламучене сумління нагледіло в ньому щось схоже на пастора - пронизливо втупився в мене очима й так докірливо похитав своєю тупою головою, що я пробелькотів до нього: «Я не винен, пане! Це я не для себе!» У відповідь на що він нахилив голову, випустив з ніздрів хмару пари, хвицнув задніми ногами і щез, махнувши хвостом.
Я біг у Напрямку річки, але хоч як хутко гнав, а ніг не міг зігріти - вогка холоднеча скувала їх, мов залізний обруч ногу тому чоловікові, на зустріч з яким я поспішав. Я добре знав дорогу на батарею, ми в неділю були там удвох із Джо, і він, сидячи на старій гарматі, казав мені, як то чудовно буде, коли я стану у нього справжнім законним підмайстром. Цього ранку я, однак, через туман узяв занадто праворуч, отож мусив вертати трохи назад по камінцях над мулистим берегом річки, де було позабивано палі, що стримували воду під час припливу. Чимдуж поспішаючи, я перебрався через рів, який був недалеко від батареї, і тільки-но видерся протилежним [27] схилом, як побачив зовсім близько свого знайомця. Він сидів до мене Спиною, згорнувши руки й похитуючись, наче сонний.
Я подумав, що це буде для нього приємна несподіванка, коли я враз постану перед ним, маючи в руках сніданок. Та ледве я торкнув його ззаду за плече, як він умить схопився на ноги. І виявилося, що то хтось зовсім інший!
Правда, на ньому була така сама проста сіра одіж, і він теж мав кайдани на нозі, і накульгував, і хрипів, і все інше, як у того чоловіка, тільки обличчям був не схожий і на голові мав низенького капелюха з широкими крисами. Усе це я завважив за одну мить, бо рівно стільки його й бачив: він лайнувся на мене, замахнувсь рукою, але таким слабким безпорадним рухом, що мало сам не звалився з ніг, і чкурнув геть, двічі спіткнувся і зник у тумані.
«Це ж той молодик!» - промайнула у мене думка, і серце боляче забилося. У мене, мабуть, і печінка заболіла б, якби лише знаття, де вона міститься.
Ще трохи пробігши, я був уже на батареї. Там дожидав мого приходу мій знайомець: обхопивши себе руками, він шкутильгав туди й сюди, немов цілу ніч нічого іншого й не робив. Він страшенно змерз, це було видно. Я боявся, що він просто переді мною впаде на землю й вріже дуба з холоду. В очах у нього проступав дикий голод; коли я передав йому напилка, якого він поклав на траву, мені навіть здалося, що він спробував би його з'їсти, якби був не

читати