
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
передати нам знак «усе гаразд», то спустить штору на тій половинці вікна, яка дивиться на схід.
Коли ці наші переговори скінчились і все було домовлено, я підвівся йти, зауваживши Гербертові, що краще нам поодинці добиратися додому, ,тому я вийду на півгодини раніш за нього.
- Мені не хочеться покидати вас,- сказав я Провісові,- хоча ви тут, звичайно, у більшій безпеці, аніж біля мене. Прощавайте!
- Мій хлопче,- відповів він, стискуючи мої руки,- я не знаю, коли тепер ми зустрінемось, і не подобається мені це «Прощавайте». Скажи краще: «Бувайте!»
- Бувайте! Ми завжди довідуватимемось один про одного через Герберта, і коли надійде пора, я буду готовий, щодо цього не сумнівайтесь. Бувайте, бувайте! [374]
Ми вирішили, що йому не- варто спускатись, і він лишився стояти на своїй площадинці, тримаючи над поруччям свічку, щоб нам було видніше. Оглянувшись до нього, я згадав той вечір, коли побачив його вперше,- я тоді стояв у такій самій позі, як він тепер, і навіть гадки не міг мати, що прийде час і мені буде так невимовно тяжко з ним розлучатися.
Старий Барлі й далі невгомонно бурчав і кляв, коли ми проходили повз його двері, наче ні на хвильку не змовкав і не збирався змовкнути. Внизу я спитав Герберта, чи наш підопічний зберіг прізвище Провіс? Він відповів: звісно, що ні, новий пожилець зветься містер Кембл. І додав, що про містера Кембла тут знають тільки те, що він, Герберт, турбується за нього й дуже зацікавлений, щоб той мав добрий догляд і щоб ніхто йому не докучав. Отож коли ми ввійшли до вітальні, де місіс Вімпл і Клара сиділи за шитвом, я визнав за краще не згадувати, що я теж далеко не байдужий до особи містера Кембла. Розпрощавшись із гарненькою темноокою дівчиною та сповненою материнських почуттів жінкою, в якій роки не пригасили хисту щиро вболівати за двох закоханих сердець, я відчув, що «Стара Мідяно-Зелена канатна майстерня» цілковито перемінилася у моїх очах. Старий Барлі міг собі бути старим як світ і сваритись, як ціла рота солдатів, але над Чінксовою затокою вистачить молодості, віри й надії, щоб заповнити її по вінця. І тоді мені згадалась Естелла і моє з нею прощання, і прикрий сум огорнув мою душу, коли я йшов додому.
У Темплі все було тихо, як у найсупокійнішу пору. Вікна тих кімнат, де ще так недавно мешкав Провіс, стояли темні й зачинені, і в Ковент-Корті не було ні живої душі. Я разів два-три пройшовся біля фонтану, перше ніж піднятись до себе сходами, але нікого не перестрів. Герберт, що за півгодини зайшов до мене в спальню,- втомлений і пригнічений, я зразу ліг у постіль,- доповів те саме. Відчинивши одне з вікон, він виглянув на вулицю під місячним світлом і повідомив, що там панує така сама врочиста порожнеча, яка буває о цій годині всередині будь-якого собору.
Наступного дня я подався роздобути човна. Це не забрало багато часу, і невдовзі човен уже стояв на приколі біля сходів Темплу, куди я міг дістатися з дому за хвилину-дві. Після цього я почав вправлятись у веслуванні - сам або з Гербертом. Мене часто бачили в холод, дощ і сльоту, і за кілька днів уже ніхто не звертав [375] На це уваги. Спершу я не спускався нижче Блекфрай-єрського мосту, але коли години припливу змінилися, став добиратись і до Лондонського. То ще був старий Лондонський міст, і в певних стадіях припливу там виникали бистрини й круговерті, через що він зажив поганої слави. Однак приглянувшись до інших веслярів, я навчився зручно прохоплюватись через небезпечні місця і серед різних човнів не раз добувався аж до Еріта. Повз Вітряків ставок ми з Гербертом уперше пройшли у парі і двічі бачили, як штора на вікні опускалася,- коли ми пливли туди й коли верталися назад. Герберт бував там не менш як тричі на тиждень і жодного разу не сповістив мені нічого хоч трошки тривожного. А проте я знав, що непокоїтись є чого, і все ніяк не міг збутися відчуття, що за мною стежать. Як тільки таке відчуття з'явиться, воно вже не дасть тобі спокою: хто й зна, скількох безневинних чоловік я підозрював у тому, що вони назирають за мною!
Одне слово, я не мав пресвітлої хвилини через страх за цю відчайдушну людину, яку ми переховували. Герберт іноді казав мені, як йому приємно під час відпливу стояти в смерку біля одного з наших вікон і думати, що вода, разом з усім, що на ній, тече до його Клари. Але я з жахом думав, що вона тече до Мегвіча і що кожна чорна цяточка на її поверхні може виявитись погонею, яка наближається до нього швидко, тихо і невідворотно.
Розділ 47
Кілька тижнів минуло без будь-яких змін. Ми чекали знаку від Вемміка, а він усе не озивався. Якби я ніколи не бачив його поза Літл-Брітен і не мав приємності отак по-дружньому гостювати в Замку, я б ще й засумнівався в ньому; але добре знаючи Вемміка, я не піддавався й найменшим сумнівам.
Мої справи тим часом різко погіршали, кредитори один за одним стали вимагати сплати боргів. Мені навіть почало не вистачати грошей (інакше кажучи - кишеня засвітила пусткою), і я мусив обернути на готівку деякі свої коштовні дрібнички. Але я твердо вирішив, що поки
Останні події
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
- 24.05.2025|13:15«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»