Завантажити

місцина, де міг вільно розгулятися річковий вітер. Там росло кілька дерев, стояв кістяк покинутого вітряка і поруч - «Стара Мідяно-Зелена канатна майстерня»: при місячному світлі вона тяглась удалину вузькою низкою закілкованих у землю дерев'яних рам, що скидались на якісь ветхі граблі, від старості майже дочиста обез-зублені.
Вибравши з кількох химерних будинків над Вітряковим ставком один з дерев'яним фасадом і віконним виступом в усі три поверхи, я підійшов ближче й прочитав на дверній табличці: «Місіс Вімпл». Оскільки саме це прізвище й було мені потрібне, я постукав, і двері відчинила літня жіночка, пухкенька й симпатична виглядом. Проте зараз же на зміну їй з'явився Герберт, що мовчки провів мене у вітальню й замкнув двері. Дивно було побачити таку знайому мені постать друга, що почувався в цій незнайомій кімнаті й узагалі в цій околиці як удома, і я придивлявся до нього мало не з такою самою увагою, як і до скляного й порцелянового посуду в кутовій шафці, до черепашок на камінній поличці та кольорових гравюр на стіні, що зображували загибель капітана Кука(2)(4), корабельну шлюпку і його величність короля Георга Третього у пишній кучерській перуці, шкіряних бриджах і ботфортах на терасі Віндзорського палацу.
- Все гаразд, Генделю,- сказав Герберт,- і він цілком задоволений, тільки дуже хоче тебе бачити. Моя дівчинка зараз у свого батька, за хвилину вона вернеться, я познайомлю вас, і тоді підемо нагору...- (Цю мить донеслося якесь грізне гарчання, що, очевидно, викликало подив у мене на обличчі, бо Герберт зауважив:) - Ото її батько.
Посміхнувшись, він ще додав:
- Мабуть, добрий пройда, хоч я його ні разу ще не бачив. Чуєш запах рому? Це від нього.
- Рому? - перепитав я.
- Атож,- відповів Герберт.- Можеш собі уявити, як ром добре діє на його подагру. А ще ж він усі харчі тримає у себе в кімнаті і видає видавцем. Там усе стоїть на
(21) Кук Джеймс (1728-1779) - англійський мореплавець, загинув у сутичці з тубільцями на Гавайських островах. [369]
поличках над ліжком, а відпускається тільки на вагу. Та його кімната, певне, як бакалійна крамничка.
Поки він говорив, гарчання перейшло в протяглий рев і потім завмерло.
- Та й чого тут іншого сподіватись,- сказав задля пояснення Герберт,- коли він і сир доконче сам розрізає. Коли в чоловіка подагра у правій руці - та й в усіх інших кінцівках - як він може розрізати здоровенну головку глостерського, не покалічившись?
Цю мить розпорядник харчів і справді, здається, серйозно покалічився, бо дике ревище знялося з новою силою.
- Місіс Вімпл дуже пощастило, що Провіс поселився на верхньому поверсі,- сказав Герберт,- звичайно пожильці втікають від такого галасу. Чудне місце,- правда, Генделю?
Що чудне - то таки чудне, хоча в домі було на диво чисто й охайно.
- Місіс Вімпл,- сказав Герберт, коли я поділився з ним цим своїм враженням,- чудова господиня, і я просто не знаю, як би Клара обходилася без її материнської турботи. Адже у Клари нема матері й взагалі ніякої рідні, крім старого Буркй.
- Це що, таке прізвище у нього, Герберте?
- Та ні,- відповів Герберт,- це я його так називаю. Його прізвище - Барлі. Чим не щастя для сина моїх батьків любити дівчинку, яка не має рідні і яка ні собі, ні кому іншому не морочить голови своїми предками!
Герберт уже розповідав мені, а тепер ще нагадав, що з міс Кларою Барлі він познайомився, коли та закінчувала освіту в одному закладі в Геммерсміті, і після того, як її забрали додому доглядати хворого батька, вони в усьому відкрилися сповненій материнських почуттів місіс Вімпл, яка відтоді щиро й тактовно опікувалась ними й підтримувала їх. Старому ж Барлі про свою обопільну прихильність вони й не збиралися говорити, оскільки він був цілком неспроможний зацікавитись чим-небудь більш піднесеним, аніж подагра, ром та інтендантські припаси.
Поки ми так стиха розмовляли, а балка у стелі вібрувала від безугавного буркоту старого Барлі, двері кімнати відчинились і ввійшла гарненька й струнка темноока дівчина років двадцяти, з кошиком у руці. Герберт делікатно звільнив дівчину від цього тягаря і, зашарівшись, [370] відрекомендував її, як «Клару». Дівчина справді була дуже чарівна і любісінько могла б зійти за бранку-фею, яку старий людожер Барлі приневолив собі прислужувати.
Герберт, співчутливо і ніжно всміхаючись і показуючи на кошика, сказав мені, коли ми трохи переговорили: - Глянь лишень - отак бідна Клара щовечора отримує свою вечерю. Кусень хліба, шматочок сиру, порція рому (це вже мені перепадає). А ось що має бути зготовлено на сніданок містерові Барлі. Два баранячі битки, три картоплини, трохи лущеного гороху, жменька борошна, дві унції масла, дрібка солі й чорний перець для приправи. Це все разом запікається і споживається в гарячому вигляді - гарненька річ для подагри, нічого не скажеш!
Було щось таке миле й природне у погляді Клари, яким вона обводила ці харчі, що їх демонстрував Герберт, такі любов і довіра опромінювали всю її невинну позу, коли вона невимушено дозволила Гербертовій руці лягти їй на плече,

читати