Завантажити

Світла містерія Божени Боби-Диги

Вірші польської поетеси і співачки Божени Боби–Диги вітаїстичні та мудрі, тихі і водночас пронизливі. Поетеса дослухається першовитоків – може, ще від часів палеоліту, незмигно вдивляючись углиб первісної стихії.
Кохання її героїні світле і тепле, без підозріливого пафосу і тягарів драматизму. Здається, Божена пише про звичайне і відоме. Але під її поглядом звичайне таки оживає. Очевидно, не одному поету буде цікаво вчитатися у її словомінімалізми, у ці поетичні перетворення із присмаком світлої містерійності.

Степан Процюк


Божена БОБА-ДИҐА

ЗАПАХ КАШТАНІВ
(поезії)
Акордеон
Ґжеґожеві Палусу
на сцені у футлярі
чекає запакований
інструмент для операцій
на відкритому серці

* * *
ця весна – бордо
кольору крові
з пальця, з вени




* * *

довго дивилась у вікно
безкрайність пейзажу
місто до обрію
і засмутилась і сховала окуляри

* * *

Знімок
чорно-біла фотографія
найкраще розповідає
про кольори

* * *

хіба залишусь
хіба
прив’язаний птах
тривожний напровесні
сам затягує вузол
аби не кортіло
злетіти

* * *

маю сказати стільки
що аж можна мовчати

* * *

насправді
не знаю
як нам бути
що можна
нічого нічогісінького
не знаю
а відчуваю над міру

* * *

ще до того як повернулись птахи
направду
заледве відлетіли
відчула
як збирається в мені
на вітер

* * *

смуток
ностальгія
пусто довкола
пусто в серці – туга
болить
чогось забагато чогось мало чогось нема

* * *

Багато днів спливло
Багато разів ішов дощ
Танув сніг
Ми чекали весни
А вона прийшла не для нас
Якби знав, що попередня – то
наша остання, чи скористався б нею
краще?
Яким би було наше прощання весняне?

* * *

кохаю тебе
це так нелегко почути
важко буть певним
важче сказати чи легше
зрозуміти найважче

* * *

думаєш кохаю
не відчуваєш нічого
любов відчуваєш
не думаючи

* * *

не вдається кохати
і я не вмію і ти не дасиш собі ради
і присипле нас листя
і поховають квіти
і тільки зоря колись упаде на нас ясна і
вірна як сонце

* * *

Боже, чи заборонити квітам
квітнути,
Чи заборонити квітнути осоту,
що колеться?
Коле мене
При нагоді…

* * *

Для мене
на Раковицях
на могилі посадіть мені янгола
нехай вростає як дерево
сидячи в лотосі
спокійний і усміхнений мов Будда
віковічна радість
мого праху
моєю урною хай буде камінь
всередині дорогоцінний
кристал
зовні зовсім звичайний
хай відчинить він свої двері

* * *

Моя пісня
на прощання
вітаю новий день, вітаю день
вдалині мріє щось
вдалині мріє хтось
вдалині світоч світить

P. S.
це була остання пісня
видайте її з усіма іншими

* * *

З циклу
«Тихо в серці»

* * *

На війні вони
теж боялись.
Хто вони?
Рекрути, м’ясо гарматне.
Йшли,
хоч могли відступити.
Все-таки йшли
і я пішла теж.

* * *

Офіра
кладу на вівтар
нашу любов
як ягня
як Авраам сина
як білу облатку
побілілими губами шепочу
ось я жриця…

* * *

З циклу
«Прилистки бугенвілії»

* * *

розглядаю Близький Схід
зблизька
власними очима
захоплююсь кольорами та формами
серцем відчуваю чому саме
з Цієї Землі виліпив Бог Адама

* * *

Богині басейну

роздумую про прекрасне
обіч мене зразок
творіння що є чудовим
молочно-рожеву шкіру
як сіль і перець
приправляють сонце і ластовиння
у пишних косах
золотисте пасмо
жіноча поза
що надихнула творця Венери Мілоської
ліниво й кокетливо
перебирає пальцями ніг
які сама забарвила
в колір прилистків бугенвілії

* * *

Близький Схід

тут тепло так
як під серцем
після вдалих пологів
пригадую довірливий усміх верблюда
усміх немовляти і грецьких філософів
водночас
легкий вітрець і тихий наспів
нечисленних птахів
зливається з дзвіночками
тутешньої музики
наче манливий Боллівуд
усвідомлюющо світ
з одного стовбура й кореня
однієї інтуїції що наближає
уяву
до невидимого початку творення
так би міг виглядати рай
і виглядає (напевно) хоча б одне
з помешкань у Вічному Домі

* * *

можливо живе в мені
одна з дитячих душ для якої
палає вічний вогонь у Яд Вашемі?
а може біблійна Рут?
а може хлопчина що
втік із ґетто?
бо чому ж мене так хвилює
доля біблійних братів і
чому в Єрусалимі почуваюсь
як удома?

* * *

З циклу
«Обличчям до вікна»

* * *

сиджу обличчям до вікна
втискаюсь у спинку дивана
руками обхоплюю голову
щоб не пекла
бо серце
давно вже

* * *

станцюй мені ще
моя балерино
ногу вгору
пальці розпростерши
голову закинь
хай так триває
довго, якнайдовше
відчуваєш запах весни?

* * *

Віславі Ш.
я не дружина Лота
та тільки щодень
перетворююсь на несмілий
стовп солі

* * *

вже стукати навіть
навіть не

читати