Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

рук іще раз.
Після цього отаман з Романом та з Лукашем знову подалися в Диблі, але й сього разу нещасливо: перешкодили стукачі, бо всю ніч ходили по вулицях, не даючи підступитися ні до одного двору. Бо хоч п'яні перезвяни і не догледілись тоді до коноводів, але потім удень люди побачили, що по городах походжено, і ходило щось чуже. Догадались, які то гості були, і додали варти.
І це вже так два місяці товариство сиділо без заробітку. Пооб'їдалися й пообносювалися так, що вже далі нікуди. Тільки Ярош жив, як попереду, бо він завсігди пив потроху і не дуже шикував грішми, як вони йому потрапляли до рук. Через те всі тепер до його приходили позичати грошей, і він помагав товаришам потроху. Саме за такою позичкою зайшли до нього ввечері Патрокл Хвигуровський та похмурий Кучма. Сиділи, нарікаючи на лихі часи, коли почули, що хтось іще йде, і незабаром у хату вскочив новий гість — Лукаш.
Він був ще обідраніший, ніж попереду, а на довгих ногах не було чобіт: він уже давно їх пропив «з горя» і тепер ходив так, що одна нога була в резиновій калоші, а друга обгорнена онучкою та ув'язана мотузком. Дарма що так, а був веселий, ускочивши, махав руками й вигукував:
— Здрастуйте вам! Чого киснете? Дєла — первий сорт, — кричав він п'яним голосом і брязнув на стіл кількома срібними грошинами, що вони аж розкотилися по столу і дві впало додолу. Перелякана дитина заплакала в колисці, і бліда й мовчазна Ярошиха нахилилась над нею, щось дитині шепочучи, голублячи її. А Лукаш став посеред хати, з шапкою на потилиці, руки в боки, і всміхався безглуздим п'яним усміхом.
Ярош із Кучмою глянули, дивуючись, на нього, а Патрокл Хвигуровський підняв ті монети, що попадали додолу.
— Чи ти ба! — скрикнув. — Гляньте лиш: карбованець і три четвертаки! Де це ти добув, хлопче? Може, в кого «загубив»?
— Овва! Как уже я, то й не можу добуть! Пальто первий сорт, а двері лакей не запер, а я пальто надел та й пошов на базар, як пан!
— Eге! Лукаш старовину згадав, своє давнє ремесло.
— А чим старе моє ремесло погане? — питав задерикувато Лукаш. — От ви з своїм новим без копєйки сидите, а в мене бряжчать?
— Величається! — гарикнув похмурий Кучма. — Поцупив якесь дрантя та й радий. Чорт віть що!
— Чого ж воно чорт віть що? — питав ображений Лукаш.
— А того, що чорт віть що, та й годі! Наше діло старосвітське, вільне... Вивів коня, сів на його — як майнув полем-степом... гей!.. А то лазь по вікнах та витягай манатки! Пху!..
Кучма плюнув і сердито одвернувся. Він був старий коновод і не любив лигатися з звичайними міськими злодіячками, що жили з дрібної крадіжки.
— Бросьте спориться, — перепинив Ярош. — Єслі Лукашу щастя, то й гаразд.
— Нехай лиш становить могорича! — озвався Патрокл.
— За первин сорт! — крикнув Лукаш. Ухопив гроші й метнувся з хати. — В одну минуту?
— А стой, Лукаш! — гукнув йому навздогін Ярош. — Позови там по дорозі Романа!.. Чуєш? Должно, не слишав — подрав как самашедший... Ну, по-кудова нема Лукаша, то розкажи, Патрокле Степановичу, про Левдика? — звелів Ярош. — Видал ти Лазька?
Лазько то був арештант, що ходив з тюрми на роботу в город; через нього Левдик подавав про себе товаришам звістки.
— Бачив... Я й забув пак розказати... На бульварі він робив... Пішов і я на бульвар: паличку в руки та й іду собі — от, кавалер на гуляння, — туди-сюди паличкою крутю... А вони ямки копають, дерево садити. Ну, я сів на ослоні зараз біля Лазька — одпочиваю б то. І він мене бачить, і я його бачу, та проклятий солдат стирчить... А, каніс пекельний! Хоч би тебе тричі Тартар поглотив!.. Одначе дивлюсь — одходить, одходить солдат геть далі... Тоді вже Лазько й сказав... Чіпляються до Левдика не за самі Ріпаки, а ще й за Панасовку, — пам'ятаєте, він тоді ходив? Дак каже: треба свідєтєля, що ту ніч він дома був.
— Та-ак!.. Свідєтєля... Кого ж би то?.. — замисливсь Ярош.
— Кого ж? Хведорченка! — порадив Кучма.
— Ай правда! Дак я завтра зайду до Хведорченка, скажу, щоб готовий був до следователя йти, а Патрокл Степанович пойде уп'ять на бульвар та перекаже Лазьком.
— Гаразд! — одказав Хвигуровський.
Це була звичайна справа: коноводам, як вони потрапляли до тюрми, треба було таких свідків, щоб виправляли їх. Здебільшого їм щастило переказати товаришам, чого саме їм треба, а ті постачали свідків з своїх же людей.
Тим часом прийшов Лукаш з двома пляшками й з закускою, а за їм і Роман. Стіл заставили пляшками, чарками, тарілками, заложили всякою їжею. Патрокл, не гаючись, одіткнув поламаною двозубою виделкою пляшку й налив. Почали пити й їсти.
Побачивши, скільки принесено горілки, Ярошева жінка подала мерщій на стіл усе, що треба, а сама, поки ті пили й закушували, нишком узяла дитину, вискочила з хати та й подалась до сусіди. Вона звичайно так робила, як Ярош гуляв. Він пив не часто, але під час великої гулянки бувало, що й добре випивав, і тоді бив її й нівечив тяжко за

Останні події

24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса
12.04.2025|09:00
IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
06.04.2025|20:35
Збагнути «незбагненну незбагнеж»
05.04.2025|10:06
Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
05.04.2025|10:01
Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
05.04.2025|09:56
Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію


Партнери