Завантажити

кабінет. Вона живе поруч із Горобенком і задоволена з тихого сусіди. Їй часом стає навіть шкода цього мовчазного «комісара»: «Чудний якийсь: інші, глянь, свій виїзд мають, комуністичний великдень потай по-старому справляли з поросям, сирною паскою і спиртом, а цей...»
Параска Федотівна лагідно привіталась, поставила на цементову долівку таганчика і попливла по східцях наламати в саду хмизу, але розпалювати вогнище все ж таки повернулась назад, на веранду. Тут безпечніше: можна на хвилинку піти і чайника не вкрадуть, потім, ніхто не побачить і не проситиме окропу.
Горобенко глянув на дебелу постать Параски Федотівни і нараз подумав: «Дивно: за весь час у партії мене ще ніколи не потягнуло до жінки. І це зовсім не тому, що — Надя...»
Коли заплигали під чайником жваві вогненні язички, старанно вилизуючи його чорне брудне дно, Параска Федотівна витерла спідницею руки і звернулась до Горобенка:
— На сонечку грієтеся? Воно дійствительно, що прелесть... Може, стаканчик чаю візьмете? Я зараз сахар перепалю... Тепер і чай такий, знаєте!.. — сказала Параска Федотівна, зітхнувши. — Раніш, бувало, підеш у лавку, візьмеш Висоцького первий сорт та ще лимончика дорогою у Панкратова купиш...
Параска Федотівна солодко бурмотіла собі, а тим часом чайник почав захлинатись, і від перших його бризок сердито зашипіло у вогнищі.
— Так, пожалуйста, заходьте налити собі... мені воно ні по чому, а вам, як холостому, як же це так на службу йти...
Парасці Федотівні було приємно отак по-простому побалакати з чудним «комісаром», вона не від того була навіть, щоб пофліртувати трохи (це тобі не Митька окаянний, що п'ятнадцять років під п'яну руку бив, а тепер бабу ублаготворити не в силі), Параска Федотівна лукаво підморгнула Горобенкові і пішла в дім.
Горобенко повернувся до своєї кімнати, скинув сорочку і заходився вмиватись. Плюскаючи на всі боки, він обливав водою шию, груди і чи від руху, чи від води — без сліду зникла задумливість, а натомість по всьому тілу мов нагнітав хтось енергії і бадьорості. Витираючись грубим рушником, Горобенко на хвилину зупинився на своїх у міру добрих м'язах і чогось раптом, отак невідомо відкіля, спало на думку: «Шкода все ж таки, як уб'ють і це пружне, здорове тіло обернеться в якісь огидні вишкварки».
Горобенко з'їв шматок черствого вівсяного хліба з олією, але по чай до Параски Федотівни не пішов.
Сонце вже досить-таки підбилось угору, й надворі ставало душно, коли Горобенко виходив із свого завулка на широку вулицю, що вела просто до культвідділу радпрофу. Назустріч попадалось чимало вже людей: це була година, коли саме повертаються з базару. Горобенкові впала в око огрядна Фролова, навантажена важким кошиком. Це та жінка голови деревообробників. З її кошика випиналась куряча голова і морковиння. Фролова йшла задоволена й пишна.
Горобенкові стало неприємно. І як це безглуздо: боремось із базарами і в той же час жінки комуністів ходять туди купувати, та й хіба ти сам, нарешті, не ходив купувати махорки? Ходив. І інші ходять. Комгосп попсував ятки на м'ясо, тепер різники продають м'ясо просто на землі. Що краще? Вчора базар розігнала міліція, а сьогодні харчі втроє дорожчі...
А базар живе, базар такий самий, як і був раніш, до революції, ба навіть жвавіший, барвистіший. Він остання надія і втіха для багатьох. Що лишиться Фроловій, коли б не стало-таки справді базару?
Фролова одчинила вже хвіртку й ступила до свого подвір'я, але ту ж мить відтіля зачувся її різкий, роздратований голос:
— Сколько раз казала — не брати з нашої криниці води! І що це в самом дєлє, не понімаю!
Від криниці, що у дворі, сердито огризнувся рудий чолов'яга з повним відром і хутенько подався на вулицю.
— ...Подавись своєю криницею! Хазяйка найшлась...
— Щоб я больше цього не бачила! Мій муж після вас буде поправляти?.. Це ми викопали. Ви собі теж можете скольки завгодно...
Фролова швидко підійшла до криниці й, побачивши біля цямрини свіжу калюжу, гнівно захитала головою:
— Щоб ви подохли!..
З садка в самій камізельці вийшов Фролов. Він погладив винувато стрижену голову й сказав жінці:
— Казав же — треба собаку біля криниці прив'язати. Інакше не виведеш цього...
На розі вулиці стояв Дружинін і балакав з рудим чоловіком, що держав відро з водою і, розмахуючи вільною рукою, тикав пальцем до Фролового двору.
Горобенко привітався і прискорив кроки. Він почув позад себе тихі Дружинінові слова:
— Я заявлю про це в парткомі... Сволочники скрізь бувають, цього одразу не можна...
В дверях радпрофу Горобенка зупинив парткомівський діловод Гольцев.
— Хочете щось цікаве побачити? — Гольцев підніс до його вух свого довгого горбатого носа і, прискаливши око, тихо сказав: — Про вас...
Горобенко запитливо глянув у безбарвне Гольцеве око, що хитро визирало з-під рудих брів, але той, посміхнувшись, поспішив пояснити:
—

читати