Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

голос, що говорив до нього вчора? Ні, це інший якийсь, різкий і недобрий.
Що це таке?
Не розуміє.
Але йде.
“Ближче!” — гукає той самий голос.
Підходить до стола.
Шафіров дає рукою знак, щоб став.
“Присягни,— приказує Головкін,— присягни, Василю Леонтієвичу, що правду говоритимеш!”
Піддячий приводить присягу, Кочубей повторяє за ним, перекручуючи слова, бо до київської актової мови привик.
“Руку вгору!”
Кочубей підносить руку, рука дрижить.
“Пальці не так”,— сердиться Головкін.
І Шафіров пальці Кочубеєві на московський лад складає.
Закінчили. Кочубей руку безсило опустив.
“Тринадцятий пункт,— починає Головкін,— твого доносу, поданого на письмі, звучить (тут канцлер подає донос Шафірову і той читає): “У грудні того ж 1707 року до Батурина приїздив Олександер Кікін і Мазепа зібрав біля себе 300 чоловіка зазброєних сердюків. Певне, він це зробив, перечувши, що за Кікіном до Батурина приїде сам цар, щоб узяти з собою Мазепу в Москву, от Мазепа й намірився відстрілюватися від царя”.
“Так було?” — питається Головкін.
“Було, як у письмі стоїть,— відповідає Кочубей.— Я слова одного неправди не написав. Можу хрест святий поцілувати”.
“А Мазепі ти не цілував?” — кидає йому Головкін.
Кочубей мовчить. Не знає, що відповісти.
“Чорт тебе знає, чи ти гетьманові брехав, чи його величеству цареві!”
“Його величеству цареві я брехати б не смів”,— відповідає Кочубей.
“Побачимо. Ось тут послухай, що про цей самий пункт пише ахтирський полковник його величества Осипов”. (Головкін письмо Шафірову передає). Шафіров читає: “Після невдатного заміру на царське життя, коли його величество цар мав до Батурина прибути, Мазепа всяко пильнував, щоб його величество царя предати смерті або взяти до рук і віддати ворогам, а в минулу Пилипівку з своїми полками сполучився і хотів іти на російські міста”.
Шафіров закінчив.
“Було так?” — питається Головкін.
Кочубеєві в голові шумить. Його бентежить різкий голос Головкіна, спітніле чоло Шафірова, грізний погляд царя, хитре обличчя піддячого і глупі перестрашені міни писарів: тридцять три пункти його доносу переплутуються, він не знає що відповісти і повторює те, що перед хвилиною сказав:
“Було, як на письмі стоїть. Я слова одного не збрехав”.
“Значиться, Осипов бреше?! Полковник його величества царя бреше — що?! Мовчиш? Осипов по словах твого товариша Іскри писав. Покликать Іскру!”
Знов тупіт драгунів, знову відчиняються двері і входить Іскра.
І він здивовано дивиться на червоний стіл, на важливу міну Головкіна, на лискучий лоб Шафірова, на хитре обличчя дяка, на глупо перестрашені очі писарів і на свого товариша Кочубея. Який же він малий, мізерний, нужденний! Невже ж це справді Василь Леонтієвич, той самий, перед котрим хиляються голови козацькі, перед котрим шапки скидають старшини, раді, як він їм свою руку подасть? Невже ж це муж Любові Хведорівни отсей дідунь, що так покірно біля червоного стола стоїть?
Що тут сталося так ненадійно?
Іскра кланяється портретові царському і його урядовцям.
Ні цар, ні урядовці не відповідають на поклін.
“Підійди!”
Іскра підходить до стола.
Його заприсягають і повертають віч-до-віч із Кочубеєм.
Шафіров читає нещасливий тринадцятий пункт так, як його Осипов київському губернаторові подав.
Іскра поспішно ловить свої слова з товстих губ Шафірова і стурбовано кліпає очима. Морщить чоло.
“Так ти казав?” — питає Головкін.
“Так я казав ахтирському полковникові його величества Осипову”,— відповідає Іскра.
“А тобі хто казав?”
“Я від Василя Леонтієвича чув. Він при жінці своїй, при Любові Хведорівні, мені про це балакав”.
“А чому Василь Леонтієвич того у своїм доносі не написав?”
“Не знаю. Але я радив Василеві Леонтієвичу підождати, аж з'являться признаки провинності гетьмана Мазепи”.
“Ти мені радив?” — питається нараз Василь Леонтієвич.
“Авжеж, що радив, у присутності дружини твоєї Любові Хведорівни. Пригадай собі, в тебе пам'ять стара, я тобі поможу. Було це в твоєму дворі у Диканьці, в боковій світлиці, при замкнених дверях. Ми образ Спасителя цілували, той у золочених рамах, що його львівські малярі малювали. Тямиш?”
“Ні”.
“Як же це, Василю? Ще Любов Хведорівна питалася мене, чи я знаю черця Никанора, а ти питався, що за людина ахтирський полковник Федор Осипов?”
Кочубей перечив головою:
“Не тямлю”.
Писарі і піддячий на три руки кожне слово пишуть. Головкін дивиться на Шафірова, Шафіров — на Головкіна. Шафіров встає, підходить до канцлера, щось шепче йому, той притакує головою.
Злобна усмішка в лівому кутку царських уст більшає.
Нагло Головкін підноситься з крісла.
“Досить!” — каже і кличе піддячого до себе.
“Розвести їх по окремих світлицях і

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери