Завантажити

цікавістю Вовчик спостерігає за ними. Світлофор спалахує зеленим. Рушаємо.

19 червня.
Вчепившись у поручень у переповненій маршрутці, Вовчик відчував, як піт, лоскочучи, стікає по чолі. Я тану, як морозиво в обгортці. Перед ним - чорноволоса дівчина років 17-18, у світлій блузці і шортах; коли маршрутка шарпається, вони зіштовхуються, притискаються одне на одного усім тілом. Вовчик перемінив руку, - узявся за поручень лівою, зачепивши долонею її плече, гаряче і вогке від поту. Розглядає її шию над коміром блузки, тонку і білу, ще не торкнуту сонцем. Вони стоять упритул, він легко б міг її обійняти. Вона відвернулася, певно, навмисно.
Разом вистрибують із маршрутки. Бувай, сонечко, мені в інший бік. Подумки прощається з випадковою співподорожницею, що уже далеко попереду, востаннє ковзнувши очима по її зграбній фігурці. Звертає на Соборну.

Каріна не любила порожніх кав’ярень, їй подобався рух і гомін навколо. І приємна музика. Що ж, нині всі столики зайняті. Вони сидять одне навпроти одного, наче гравці у шахи, розділені вазочкою з напівзів’ялими дрібними квіточками. Дівчина старанно відводить очі вбік.
Вовчик механічно жмакає у кулаці серветку. Важко переводячи подих, наче чужими очима дивиться на дівчину. Неймовірне піднесення раптом охоплює його. Хлопець проводить поглядом, наче торкається, по її світлому попелястому волоссі, яке вона зграбним рухом відводить з чола. Карино, люба моя дівчинко, яка ти чарівна сьогодні! Забувши про все, милується її очима, губами, вслухається у звук голосу, ніби це не дівчина, яку він знає не один місяць, а прекрасна незнайомка, що він її щойно зустрів у міській тисняві. Все, чого я хочу - спостерігати за тобою хоча б здалеку, сидіти поруч, вдихати аромат твоїх парфумів, дихати одним повітрям з тобою. Я кохаю тебе, я знаю. Вовчику нестерпно хочеться ухопити Каріну за руки і притулити їх до свого лиця, впасти на коліна перед нею, освідчитися їй, адже вони повинні бути разом, завжди разом. Проте він, звісно, не рушиться, лише серце з натугою гупає у грудній клітці.
Наче збоку він чує свій голос.
- Таке вони мені запропонували. Я, звісно, відмовився, - розповідає Каріні про вчорашній телефонний дзвінок і та Інтернет-сайт. Зумисне згущуючи фарби, цитує декілька заголовків із того сайту. Впевнений, що вона обуриться, зважаючи на її російсько-єврейське походження. Йому хочеться цього, хочеться відчути її підтримку. Проте дівчина реагує зовсім не так, як він уявляв.
- Подумаєш. У мене є знайома, росіянка, шовіністка жахлива. Вона щиро вірить, що до XV ст.. ніяких українців узагалі не було, що українці походять від масонів… Хвора людина, словом. Але я недавно дізналася, що вона співпрацює з якоюсь подібною партією, роздруковує їм щось за гроші, - Каріна нудиться, майже демонстративно, і подумки далеко звідси – може, згадує про якусь свою нову симпатію.
Вовчик робить ще спробу здобути її увагу. Розказує про вчорашню співбесіду. Приватне підприємство шукає контент-редактора, що перевірятиме і розміщуватиме на сайті матеріали для їхнього Інтернет-видання. Вимоги стандартні: досконале знання української, російської мов, грамотність, іноземна мова - вітається. Вовчик, звісно ж, навідався до них.
- Але вони мене не візьмуть.
- Чому?
- Розумієш, вони звільнили свого офіс-менеджера. Вирішили, раз уже криза, зекономити на зарплатні: тобто, щоб отой редактор виконував також обов’язки офіс-менеджера і все за одну платню, уявляєш? Ну, а який з мене офіс-менеджер? – він криво усміхається.
Він ще пробує вергати словесні громи на жадібних роботодавців, які, користуючись тим, що люди не можуть знайти роботу, використовують працівників. На усіляких негідників, безпринципну сволоту, через яких і він тепер на мілині. Каріна, - їй уже досить цього, - різко перебиває його:
- Знаєш, на твоєму місці я б не дуже перебирала роботами. А погоджувалася б на те, що пропонують.
Пауза. Хлопець кліпає очима, приголомшений не так тим, що вона сказала, як злістю у її голосі.
- Що? – перепитує він. – Слухай, чого це ти?.. Щодо тієї установи, то там мені якось не сподобалося. Та й їхати туди на інший кінець міста. Так що нема за чим жаліти…
- Ти як лисиця у тій байці, знаєш, про лисицю і виноград!
Золотце, ти навіть книжки читаєш?! Я шокований.
- Я давно помітила, що у тебе манія величі і ти не дружиш з реальністю. Та ти просто неадекватний, чуєш? - Вона підвищує голос. - Ким ти вважаєш себе, що, може, кимсь із політиків, чиї біографії постійно читаєш? У тебе що, дах від цього зсунувся? Та спустися уже на землю! З такою, як у тебе, освітою і стажем роботи ти ще і вакансіями перебираєш! Та тобі зараз будь-які гроші мали б бути за щастя, - цідить вона. Аристократка, що дає прочухана незугарному лакеєві. Панянка перед жебраком.
Від несподіванки йому спершу банально відбирає мову. Зрештою, зміст сказаного остаточно «доходить» до нього. От сучка. Ніхто не смів так зі мною розмовляти. Зрештою, зараз і не про пошук роботи йдеться – просто вона принизила мене і з

читати