Завантажити

хлопчик, мало не захворів від тривоги – постійно відчував цей чіпкий гострий погляд, де б не ховався, що б не робив. Він горів на мені, мов червоний спалах на голові людини, у яку ціляться зі снайперської рушниці. Часом я боявся, що думаю занадто голосно. І люди на вулиці чують мої думки.
Темні балухаті очі тієї жінки. Я поступився їй дорогою, і навіть посміхнувся, а вона далі витріщалася. Стара відьма. А раптом… Раптом це мати Каріни. Я ж ніколи не бачив її родичів. Прийшла у гості до донечки, а з її квартири виходить якийсь підозрілий тип!
Рипнули двері під’їзду. Виходжу на денне світло, як актор виходить з-за лантушків на сцену. Щоб явити себе байдужому світові. Другий акт, третя дія. І усі ви, за фіранками, з театральними біноклями у руках, і ті хто підглядають крізь шпари у паркані чи зачаїлися у під’їздах, і шпики на горищах, і може, навіть снайпер, що лежить на череві на даху за кілька кварталів звідсіля зі своєю бутафорською оптичною рушницею, розпряміть плечі і зробіть глибокий вдих. Я не приніс вам жодної сенсації. Ганебно облажався. Бовдур. Святенник. Можете ридати і посипати голову попелом. Нормальний чоловік так би не осоромився, він би, - але т-с-с, кажу вам я. Стуліть пельки усі. Бо хтось із перехожих помітить, що я говорю до вас і зрозуміє, що ви існуєте насправді, а не лише як плід його уяви.
***
17 червня.
Мати повернулася додому. Ввімкнула телевізор, і, очікуючи на черговий випуск новин, почала повідомляти власні. Моя мати – джерело інформації про довколишній світ.
- …Отой Богдан працює менеджером з продажу, заробляє на продажах до 8000 гривень на місяць. І ще він грає у якомусь футбольному клубі, вони проводять змагання з іншими клубами і йому за це платять ще 5000 гривень. Нічого так, жити можна правда?
- До чого це ти? – Вовчик випнув губу, що було у нього ознакою роздратування.
- Що?..
- Що ти цим хочеш мені сказати?
Я ж не вмію грати у футбол.
Треба піти покурити. Бере пачку сигарет, виходить надвір. Новини завжди невеселі. Вчора подруга розповіла мамі про те, що у її, тієї подруги, будинку 18-річна дівчина викинулася з дев’ятого поверху. Вийшла серед ночі на кухню, відчинила вікно і вистрибнула. Дурні малолітки. Хоч сам перехворів на ту ж хворобу рочків у шістнадцять. Зате тепер у мене імунітет на решту життя. Хрін я полізу у петлю, чи різатиму вени, що б там не було. Я жити хочу.
Західнє сонце широкими мазками накладає свої барви на вікна будинків навпроти. Ідилічна картинка. Золочені дахи. Золочена молодь. Такі, як вона, бувають доброзичливими і створюють ілюзію дружби, проте у разі чого, одразу дадуть відчути дистанцію. Обламають жорстоко. Такі, як ти, золота дівчинко. Того дня, коли я позирав на твої округлі коліна, обтягнуті панчохами, мені нестерпно захотілося розпростертися на килимі. У твоїй затишній квартирці. І щоб ти протанцювала чечітку на моїх грудях і животі. 15-сантиметровими шпильками.

18 червня.
Підошви липнуть до асфальту, як жуйка. 31 градус тепла у тіні. Сьогодні я прокинувся удосвіта на мокрому від поту простирадлі, що скрутилося джгутом. Всі ми казимося від спеки, приятелю. А хліб у хлібниці на кухні запліснявів. І стіни доводиться підсушувати калорифером. Клята нора.
Вовчик вертався з Вернісажу, де він придбав кілька тюбиків масляної фарби та дерев’яні рами для майбутніх картин. Може, цього тижня я ще щось продам. Інтенсивний рух на дорозі. Сонце на лобовому склі чорного джипа. Тепер чимало мажорних дівчат на джипах: по-перше, на джипі легше їздити, а по-друге, до такої дівчини жоден водій присікуватися не буде – адже у неї дуже серйозний чоловік чи ще там хто, раз купив таку дорогу цяцьку. Бо якщо вона їздить на джипі, то він… Якби я купив джип своїй дівчині, то сам би літав лише на літаку. Чи на вертольоті. І на даху свого особняка спорудив би вертолітну площадку. Каріна б стильно виглядала у джипі.
Учора ми з нею розмовляли по мобільному. Судячи з усього, малювання їй уже набридло. З’явилося нове хобі, тепер її цікавить фотографія.
Я знаю, що це через нього. Через високого чорнявого незнайомця, що неймовірно спекотного дня зайшов до тебе у стоматологічний кабінет. І звертався просто на ім’я, і був безпосереднім і дотепним. Він розповів, що професійно займається фотографією. І перед сном ти думала про нього. І про те, що була б не проти зробити собі серію фотознімків, щось на кшталт любительського портфоліо, чому б і ні?... Хтось чорнявий і вродливий мусив з’явитися у твоєму житті, щоб зацікавити тебе фотографією.
Усе одно ми завтра зустрінемося. У нас буде дуже важлива розмова, повір. Вона усе вирішить.
Червоне світло. Вовчик зупинився на краю тротуару і роззирається. Помічає біля входу у крамницю на протилежному боці вулиці хлопця років 5-6, що тримає на повідку таксу. Мабуть, чекає, доки хтось із батьків вийде з магазину. Знічев’я хлопчик копає пса по ногах і животі, шарпаючи до себе повідок, щоб той не міг відбігти від нього. Пес виривається, але дитячі руки міцно тримають повідок. З мимовільною

читати