Завантажити

Він сидів спокійно та розслаблено, відкинувшись назад у своєму чорному шкіряному фотелі, і дивився у вікно навпроти, де потопали у густо-сірих хвилях туману довколишні будинки, високо, мов щогли, здіймалися телеграфні стовпи, ледь-ледь вгадувалися обриси далеких пагорбів за містом. Щойно заходила секретарка, білява засмагла дівчина в чорній блузці наймоднішого крою та чорній спідниці з розпіркою позаду, забрала зі столу чашку і блюдце та випурхнула геть. Навіть крізь зачинені двері було чутно, як вона, тупочучи каблуками та дзенькаючи посудом, мчить коридором.
Попри захмарене небо та мряку – погоду, що так сприяє сонливості й ліні, – він нині був зібраний та енергійний, як ніколи. Сьогодні він планував провести з підлеглими бесіду стосовно напрямків майбутнього розвитку їхньої фірми, прищепити їм думку про подальші «мозкові атаки» для знайдення і впровадження у життя креативних ідей. «Креативні дні» для працівників нашої фірми повинні стати регулярними! «Тьху ти», - зітхнув керівник, вловивши в останній зі своїх думок якусь непристойну двозначність. Так саме про це ми й поговоримо, подумав задоволено, провівши долонею вздовж ідеально вкладеного волосся.
Раптом в приміщенні стало якось парко, мов перед грозою. Здавалося, бічним зором він вловлював якесь ряботіння навколо себе. Тіні згустились у кутках: він знервовано озирнувся, але нікого, ясна річ, не помітивши, коротко відсапнув. Шеф втупився у куток свого офісу, наче очікуючи, що з повітря матеріалізується бліда напівпрозора фізіономія привида.
«Що це зі мною!» - чоловік різко замружився і знову розплющив очі… Що за дурний напад паніки? Він, проте, і далі важко дихав, наче бігун після кросу. Може, це через те, що позавчора перебрав на Максовому дні народження? Та не стільки вже я випив тоді, і вчора добре відіспався… Зранку все ж було добре…
Раптом почувся дивний звук, наче хтось розпорював ножем цупку тканину, і незрозуміле хрипіння, котре долинало бозна-звідки. Навіть чуючи десь під самим вузлом краватки сполошені удари серця, він подумав мимоволі, що все це нагадує дешевий голлівудський «жахівчик». От-от через поріг зачинених дверей лине на світло-сіре килимове покриття темна брудна вода, чи просочуватиметься туман кольору сажі, котрий через нестерпно довгі півхвилини матеріалізується в загримовану під труп азіатської зовнішності дівчину з косматою чорною перукою… Котра його й уб’є.
Менше дивись DVD!
Це просто жарт. Чийсь дурний дотеп, хоча хто б тут насмілився розігрувати його?! Ось зараз я підведуся, - а він здавна звик формулювати кожну майбутню дію за допомогою чарівного займенника «я» та простої форми дієслова: «я підведуся», «я зроблю», без усіляких там «може», «що, коли», «якщо вийде» і т.д. Таким чином вольова людина підкорює світ.
Джерело цього шуму десь поза межами кімнати, очевидно, в коридорі. Я підійду до дверей і відчиню їх. Всьому цьому існує логічне пояснення і я легко його знайду.
Зненацька кімнату вкрили сутінки, наче був уже вечір. Він побачив руку.
Людська рука існувала сама по собі, без решти людського тіла, котре, за всіма законами фізики й логіки, мало б бути тут же. Рука, наче втята біля зап’ястя, висіла в повітрі. Вона РУХАЛАСЯ.
- Боже…
Якимось дивом він не впав на підлогу, а продовжував стояти, втупившись у жахливу руку. Укладене волосся здійнялося догори мов наелектризоване. Рука… почала щось писати на стіні.
Біблійний Валтасар при кінці свого знаменитого бенкету був уже добряче п’яний, тому все побачене у першу мить міг пояснити грою уяви, роздражненої алкоголем. Крім того, він жив у ті первісні блаженні часи, коли дива траплялись мало не щодня, а пророка чи чарівника було легше зустріти на вулиці, ніж тепер – рекламного агента. Отже, цар мав певний імунітет, що не дозволив підохоченому володарю померти зі страху на місці. Сучасний Валтасар, котрий, згідно з дотепними теоріями про повторюваність історії, мусив тепер пережити те саме, такого захисту не мав. Він взагалі не був готовий до смерті.
Рука досить спритно писала щось на світлій стіні. Він був достатньо при тямі, щоб усвідомити навіть, що саме вона пише. «Ти, - таким було перше слово таємничого послання. Далі йшов докладний перелік усіх його хитрощів у стосунках з законодавством, без яких не обійтися жодному підприємцеві у його країні – найкращій із країн, - і докладний опис того, що справді, упередженим людям, не знайомим з усіма обставинами справи, могло видатися серйозним гріхом, що мав би привести його на лаву підсудних. Кримінальним злочином, котрий, якби він раптом став відомим, вщент зруйнував би його репутацію. Персональний кістяк зненацька витягли із шафи.
Ну що, зізнаєшся, - рука дописала це, останнє речення, і зненацька вивела, красивим каліграфічним почерком, видно, спонукувана щирим обуренням, ще одне слово: «Наволоч»?
Його груди наче прошило гострим кілком, різкий біль, мов крижана рапіра, пронизав руку і щелепу. Він

читати