Завантажити

зсунувся на коліна, не зводячи сповнених болю й жаху очей з руки. Обличчя почервоніло, очні яблука налилися кров’ю, самі очі вибалушилися і мов вилізли з орбіт. Боже, Боже, - шарпав чоловік ротом намагаюсь ухопити шорстке повітря і не чуючи його. Легені стисло у видиху, і вдихнути знову він не міг. І останній больовий удар – наче хтось, проламавши ребра, наче сірники, живцем видер у нього з грудей іще живе, пульсуюче, вкрите гарячою кров’ю серце. Тіло сіпалося на підлозі; сильні, розвинені у спортзалі руки змахнули в повітрі; короткі, з ідеально підстрижені нігті дряпнули тканину сорочки, рвонули її, видираючи якісь там ґудзики, нитки, обривки шкіри і плоті під нею. З кутиків рота сочилася піна. Він несамовито роздирав власні груди, намагаючись пустити тобі повітря, і витягти задушливий шмат поролону… що вклали замість серця… Мене начинили, мов диван, - і, відкривши рота, мов від здивування з цієї, останньої уже думки, чоловік стих.
Він лежав непорушно на підлозі власного офісу. Труп, 80 кг людського м’яса, що їх делікатність живих привчила йменувати «небіжчиком», м’яса, вкритого коротким жорстким волоссям на грудях, руках, голові, і в паху, і рогівкою на руках та ногах. Він був уже очевидно і навіть непристойно мертвий, - якась жахлива пародія на ту істоту, котра півгодини тому планувала нараду в кабінеті, - тіло, що має з живою людиною так само мало спільного, як і мертва горила. Саме цю незугарну фальшивку ми приречені споряджати, класти у труну і ховати з почестями. Той, хто півгодини тому був у кабінеті, щез безслідно, випарувався, мов тінь. Його ніби ніколи й не було.
Валтасар помер.
І яке вже значення могли мати події, що відбувалися пізніше? Істерика секретарки, вереск співробітників, метушня і загальне безглуздя? Чи це усе бодай якось було із ним пов’язане, із мертвим королем?
Рука – ось що мало якесь значення. І для нього, і, згодом, для них; загадка – єдине, що якось пов’язало цю смерть зі світом живих. Рука та напис на стіні.

***
З цього часу минуло два тижні.
Лідер однієї з політичних партій, котра активно готувалася до участі у дострокових виборах до парламенту, сидів у своєму кабінеті і слухав відвідувача. У того була термінова новина надзвичайної ваги.
На ідеально гладенькому і блискучому, наче затягнуте кригою озеро, столі овальної форми були хаотично розкидані газети. Жирним фломастером були підкреслені повідомлення про випадки смертей відомих впливових людей зі значними статками, людей, «своїх» у заплутаному, недоступному обивателям світі, світі бізнесу, політики та криміналу. Що найдивніше, це були не замовні вбивства. Люди вмирали вночі у ліжках, вдень в офісах, на відпочинку, за кермом автомобіля, один навіть в сидінні літака. Від чогось незрозумілого, схожого на розрив серця. Але це було щось інше.
- Ось воно, ми це знайшли! – Чоловічок захлинався в екстазі, - Це… це… Рука!
- Для чого вона нам?!
- Це дивовижно, просто надзвичайно! Рука справедливості, - вимовив він з побожним трепетом. Непідкупний древній суддя, котрий усього раз з’явився у легендарній Месопотамії, виголосив свій присуд, та щез! На тисячоліття!!! Хоч може, то була й інша рука, - додав він помітивши неприхований скепсис на масивному обличчі партійного лідера, - Яка різниця?
- Ти хочеш сказати… що існує якась… жива мисляча рука… яка, до того, і вбивати може?!
- Я ЦЕ і намагаюся пояснити уже годину! Не може, а вбиває! Він нервово тицьнув рукою у розкидані на столі газети, - Ось… Ось… чим це пояснити… Тотальною епідемією серцевих нападів?!!
- І ми впіймали її!
- ???
- Так, ми впіймали… Під час одного з присудів… Не питай, як ми це робили, бо подумаєш, що я точно схибнувся… Та вона у нас!
- І що ви з нею зробили? – реготнув лідер партії, - Посадили за ґрати? А навіщо це нам взагалі?
- Ми розробили операцію під назвою «Judge”. Ми – це моя служба, до котрої були підключені парапсихологи, представники спецслужб, закордонні спеціалісти з усього… аномального. Це диво, що нам узагалі вдалася її впіймати і тимчасово перевести у пасивний режим; не буду зараз розповідати, яких зусиль нам це коштувало, і до яких саме заходів ми вдавалися. Та найголовніше – те, що рука тепер наша.
- Д… Джадд? – перепитав керівник партії, у котрого успіхи з вивченням іноземних мов були далеко не блискучими. Англійської він, звісно, не знав.
- Суддя. Уяви собі істоту – так, це справді мисляча істота, - всевідаючу і всемогутню, законника абсолютно непідкупного і справедливого, і, водночас, ката. «Караюча десниця» справедливості. Ми ще насправді не розібралися, як так сталося, що вона з’явилася у нас. Один з моїх спеціалістів вважає, що це своєрідна кара Божа за те, що наша країна впала в безодню беззаконня та аморальності. Інший каже, що це одна з ознак кінця світу… Ну, та мене мало цікавлять гіпотези, я практик.
Але кара ця переслідує багатих, а не бідних. Якщо людина має чи мала якісь

читати