
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
15.
Перш за все мені чітко і конкретно окреслили територію, за межі якої я не мав права вийти. Тобто мене закрили в трохи більшій, аніж комірчина вуйка Фонся, фурдигарні [1], поруч
з якою містилися кухня, лазничка, ліве крило коридору і боковий вихід на задній двір.
Кімнатка, у якій, власне, працював і відсипався я, новий помічник опального лікаря — будьмо знайомі, — теж виходила вікном на той двір, і я не став засувати фіранки, щоб тим,
хто за мною спостерігатиме, було легше…
Того дня я навчився віртуозно перетирати в ступі всілякі жаб’ячі лапки, мишачі хвостики, коров’ячі кізяки, чиїсь ослизлі нутрощі і чи то слимаків, чи личинок — я їх не розглядав.
Загалом це нескладно. Якщо разом із зором ви забороните собі нюхати, чути і відчувати на дотик усю цю гидоту…
А дужий охоронець, який виявився водночас конюхом,фірманом і просто німим від народження, окрім того, що чистив, запрягав і розпрягав коня, збрую і воза, у якому пан
доктор виїжджали на роботу, весь день примудрявся наповнювати тазик переді мною все апетитнішими складниками цілющих ліків, щоб їх качка копнула! Де вони тільки все це
добро брали в таких кількостях!
Я подумав про болота й мочари на Вульках і не здивувався.
Проте ввечері я, звісно, нічого з’їсти вже не зміг. Наступного дня так само. Добре, що вікно, яке виходило на задній двір, дозволяли не зачиняти. Інакше зовсім кепсько було б…
Ще через день пан доктор доручили мені розсипати за допомогою лійки з однієї великої баночки до кількох менших якийсь дуже цінний порошок, причому пообіцяли за кожну
висипану крупинку зняти голову. І так два дні…
Забув сказати, що всі ці дні мені доводилося ходити, тикаючи палицею довкола себе або обмацуючи навколишні предмети руками. Ні на хвилину не забуваючи про свою ваду.
І навіть уночі, залишаючись наодинці із собою, я відчував чийсь важкий погляд у потилицю і не дозволяв собі розслабитися. Ні на хвилину.
Куховарка та покоївка в одній особі варила всі ці дні прісну одноманітну їжу на кшталт пшоняної чи ячневої каші, ледь-ледь замащеної смальцем, а одного разу, ставлячи переді
мною на стіл пісну зупу з кмином, нахилилася й акуратно плюнула в неї. І можу поклястися, вона пильно спостерігала за мною весь час, поки я доїдав її страву.
Пан господар не звертав особливої уваги ні на їду, ні на сон, ні на своїх працівників, пропадаючи до обіду в університеті, а по обіді на своїй половині, звідки часто доносилися
бахкання, хлопання і тріскотіння, як на фестинах із феєрверками у Єзуїтському городі.
Гора Каліча тому так і називається, що там збиралося разом багато калік…
Одного дня, задумавшись, я задів рукою пляшечку з особливо цінним порошком, частина якого висипалася на стільницю, частина — на підлогу, і мені довелося зусиллям волі змусити
себе не визбирувати той порошок з-під моїх черевиків.
Посидівши трохи над новим нещастям («Ти знову тут?…» —«А я й нікуди не йшло…») , я пішов до стайні, бо до кабінету господаря мені дорога була заказана.
— Приведи пана до мене. — Конюх затих, лише чути було хропіння коня в стійлі. — Він здогадається, про що я. Тільки вже йди, це терміново.
Коли пан Модест Маринович зайшов до флігеля, позаду нього явно вчувалося сопіння конюха, а я стояв при дверях, і світ мерехтів перед моїми напівопущеними повіками, викликаючи вже знайомий біль у скронях. Не хотіли мої очі так просто відмовлятися від їхнього законного права споглядати цей світ.
— Не гнівайтеся, пане, я не хотів… Обіцяю, такого більше не станеться… Не проганяйте мене, прошу пана… — бурмотів я без упину, прикладаючи руку до грудей і кланяючись за
кожним словом, а той, хто в мені сидить, не міг нічого второпати. Щось страшне коїлося зі мною, на його думку. Щось геть недобре.
Я подумав, що існують лише дві людини на землі, заради яких я здатен на таке.
І ще подумав, що, назвавшись грибом, маєш бути готовий до грибної юшки…
Лікар тим часом підійшов до мене впритул, як тоді в перед покої, під час нашого знайомства. З-під напівопущених повік я знову бачив тільки напуцовані мешти і вузькі штани з якісного сукна. Був одного зі мною зросту, тому не мусив ні опускати голову, ні задирати її.
Коли відмовляєшся від зору, інші відчуття загострюються стократ. Спробуйте — і переконаєтеся… Я відчував його погляд кожним своїм нервом. Відчував, але не розумів. Він
просто дивився на мене і мовчав. Наче збирався приписати мені якусь невиліковну хворобу. Наче просто вибирав яку.
Моє кволе бурмотіння скоро зійшло нанівець.
— Ти міг би не признаватися. Змести і викинути розсипаний порошок. І все.
— Ви ж, мабуть, його зважили… цей порошок…
— Здогадався. Хитрий. Чи дурний. Не знаю ще. Час покаже. Приберись тут. Юзик принесе тобі сировину і мішки. Треба посортувати рослини. Маєш навчитися розрізняти їх
за запахом і фактурою. Решта — завтра.
— А?..
— І порошок прибери. Не надто багато вартує розмелена сіль.
Скоро, мабуть, і я навчуся робити паузи за кожним словом. Якщо доживу.
Сировини виявилося стільки, що я просидів над нею до ранку. У янгольському дурмані
Останні події
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем
- 16.06.2025|23:44Під час «Книжкового двіжу» в Луцьку зібрали 267 892 гривень на FPV-дрони
- 16.06.2025|16:24«Основи» видадуть повну версію знаменитого інтерв’ю Сьюзен Зонтаґ для журналу Rolling Stone
- 12.06.2025|12:16«Видавництво Старого Лева» презентує фентезі від Володимира Аренєва «Музиканти. Четвертий дарунок»
- 07.06.2025|14:54Артем Чех анонсував нову книжку "Гра у перевдягання": ніжні роздуми про війну та біль
- 06.06.2025|19:48У США побачила світ поетична антологія «Sunflowers Rising»: Peace Poems Anthology: by Poets for Peace»
- 03.06.2025|12:21У серпні у Львові вперше відбудеться триденний книжковий BestsellerFest
- 03.06.2025|07:14Меридіан Запоріжжя та Меридіан Харків: наприкінці червня відбудуться дві масштабні літературні події за участі провідних українських авторів та авторок Вхідні
- 03.06.2025|07:10Найпопулярніші книжки для дітей на «Книжковому Арсеналі»: що почитати дітям