Завантажити

минав, як Богун був в облозi. За цей мiсяць чимало вигубив вiн польського вiйська i дуже втомив ворогiв своїми наскоками. Хоч для Калиновського втрата в вiйську й не дуже була помiтна, бо до його все пiдходила свiжа помiч — то з-пiд Кам янця, то з-пiд Станiславова i навiть з Варшави, — та все ж таки давнiшого войовничого запалу у польському вiйську не було.

Одначе довiдавшись, що до Богуна йде пiдмога, Калиновський, щоб не покинути Вiнницi, не здобувши завзятого полковника, знову кинувся штурмувати монастир; та тiльки й сей раз витримали козаки i дали таку одсiч, що навкруг монастиря лишилися купи ворожого трупу.

Ще не скiнчилося це бойовище, як з монастирської дзвiницi побачили козаки, що йде до їх помiч. То йшов з своїм повком уманський полковник Глух.

Незабаром Богун почув пальбу з рушниць i козацьке вигукування. Козаки, уманцi, увiйшли у ту частину Вiнницi, що звалася Нове Мiсто; однак, прилучитися до Богуна вони не мали змоги, бо помiж Новим Мiстом i монастирем стояв з вiйськом Ланцкоронський; вибити ж Ланцкоронського звiдти Глуховi було трудно, бо треба було переходити рiчку, а лiд уже завалювався.

Прождавши ще день i не дiставши вiд уманцiв помочi, Богун вийшов з монастиря i вдарив на ворогiв усiм своїм повком. Молодецький був той наскок, i вороги не встояли: переднi їх хоругви почали тiкати шляхом до Бара, Калиновський та Ланцкоронський кинулися слiдом, неначеб на те, щоб завернути втiкачiв, але й самi вже не верталися; вiйсько ж, довiдавшись, що проводарi втекли, подалося й собi геть з мiста.

Богун захопив усi польськi гармати, всi вози з награбованим добром i як шулiка полетiв за поляками.

— Вiддячимо, пани-брати, за славного Нечая! — радо гукали козаки i чимдуж гнали ворогiв.

Два днi гнав Богун полякiв, лишивши на шляху мертвими бiльше двох тисяч їхнього вiйська, i тiльки на третiй день, коли потомленi козацькi конi не мали вже сили бiгти, вiн повернув до Вiнницi.

V

Тихо пiд'їздив Богун до Вiнницi на чолi свого повка, втомленого завзятою, щоденною боротьбою з ворогами. Вiн знав, що на тому, що сталося, боротьба не скiнчиться... Знав, що поляки не зречуться України, бо Україна була дуже дорогою частиною польського королiвства i з неї поляки мали багато пожитку. Богун знав, що Українi треба готуватися ще до затяжної, рiшучої боротьби з Польщею... I чоло славного козака оповивали думки про те, чи витримає ту боротьбу Україна... Але тим часом перемога була на козацькому боцi.

— Слава Богуновi, слава! — гукали уманськi козаки, пiдходячи до Богунового вiйська.

Все поле перед Вiнницею було вкрите козаками й мiщанами та селянами. Всi радо вiтали полковника, пiдкидали вгору шапки, палили з рушниць i гукали:

— Слава Богуновi, слава довiку!!

читати