Завантажити

загинув би ти передчасно... Говори, джуро, все, як сталося це лихо.

Петрик розповiдав про все, що бачив i чув.

Вислухавши тяжкi вiстi, Богун одвiз Нечаєву голову у монастир, що стояв бiля Бугу, i наказав ченцям зараз правити по душi славного козака панахиду. Далi вiн послав по писаря, щоб написати гатьмановi про наскок ляхiв i просити помочi, а осавуловi наказав послати по всiх сотнях звiстку, щоб усi збиралися до Вiнницi.

Другого дня вiдбувся почесний похорон Нечаєвий. На цвинтарi бiля монастиря викопали яму; з одного боку стало, кiлька сот козакiв з мушкетами, а по другому боцi мало не всi мешканцi з Вiнницi. Коли скiнчилася у церквi одправа, Богун i сотники винесли на плечах труну з головою Нечаєвою i почали спускати її в яму. Попи заспiвали «вiчну пам'ять», а козаки без лiку палили з мушкетiв на честь славному лицаревi козацькому.

Пiсля того, як яму засипали, Богун голосно сказав:

— Пером тобi земля, побратиме мiй Данило! Поклав ти свою голову за волю неньки України i придбав собi й усьому козацтву невмирущу славу! Спи спокойно i будь певний, що товариство козацьке за тебе помститься!

Поховавши побратима, Богун почав готуватись до вiйни з ляхами. Вiн знав уже, що в Калиновського й Ланцкоронського вiйська удесятеро бiльше, нiж у його, оборонити всю Вiнницю своїм повком вiн не зможе, а тiльки вигубить своє вiйсько. Одначе й покинути Вiнницю вiн нiзащо не хотiв, бо тим способом вiдчинив би дверi Калиновському до руйнування всiєї України. Через те Богун зважив лаштувати до бою монастир i засiсти там усiм повком, поки гетьман подасть помочi.

Монастир стояв на островi рiчки Бугу, i пiдiйти до його полякам можна було тiлько льодом. Перше всього Богун надумав трохи зменшити польське вiйсько, щоб легше було з ним змагатись. З цiєю метою вiн звелiв попрорубувати уподовж рiчки великi ополонки i через нiч, коли ополонки пришерхли од морозу, притрусив їх соломою та снiгом.

Через кiлька день до Бугу наблизився Ланцкоронський з половиною польського вiйська, Калиновський же лишився трохи позаду. Щоб заманути полякiв у ополонки, Богун з двома сотнями вийшов Ланцкоронському назустрiч за Буг i, наказавши козакам трохи пострiляти з мушкетiв, кинувся мовбито тiкати до монастиря, обережно обминаючи ополонки.

— А, проклятi хлопи!.. — гукав услiд козакам Ланцкоронський. — Злякалися? Буде й вам те, що було вашим братам у Красному!

I вiн з кiлькома хоругвами найкращого вiйська кинувся наздоганяти Богуна. Великою лавою бiгли польськi вояки льодом — простiсiнько на ополонки!.. Враз затрiщав тоненький лiд пiд вагою, пiд людьми та кiньми, i мало не всi польськi вояки опинилися разом з кiньми у водi. Багатьох з них пiдхопила бистрина, i вони враз пiшли пiд лiд; iншi ж билися у водi, топили коней своєю вагою i хапалися за кригу, намагаючись вилiзти; проте, дуже мало хто врятувався. Тiльки тi вояки польськi, що не встигли добiгти до ополонок, лишилися цiлi i, витягши з ополонки свого необачного гетьмана Ланцкоронського, подалися з ним назад до свого вiйська.

Почувши, що Богун вигубив найкращi хоругви польського вiйська, Калиновський запалився i приступив до Вiнницi всiм вiйськом. Зразу вiн обступив монастир i почав його штурмувати; але козаки дали йому добру одсiч.

Побачивши, що козаки стоять мiцно, Калиновський одiйшов трохи од монастиря, поробив окопи i почав бити монастир з гармат. Але Богун i сього сподiвався та заранi наготовив кiлька сот лантухiв з пiском, щоб гасити ворожi бомби та закидати у пробитих стiнах дiрки.

Так минув цiлий тиждень; Калиновський, побачивши, що козакам дiється мало шкоди вiд його гармат через те, що вони далеко, присунувся з тими гарматами ближче. Тодi Богун, щоб не дати польському вiйську зруйнувати монастиря, зробив серед ночi з двома сотнями козакiв несподiваний на ворогiв наскок. Польське вiйсько саме спало, i через те в йому зчинився великий шарварок. Поки Богун на чолi однiєї своєї сотнi рубався з поляками, друга його сотня попсувала ворожi гармати, а поки поляки прийшли до пам'ятi та впорядкувалися до оборони, то вже Богун зiбрав своїх козакiв i повернувся до монастиря.

Щоб помститись, Калиновський на другу нiч наказав вiйську несподiвано напасти на монастир. Вiн сподiвався, що пiсля вчорашньої перемоги козаки гулятимуть; одначе Богун з козаками сам щоночi пильнував на баштi. Отож вiн i побачив, що ляхи нишком обступають монастир... Тодi Богун навмисне звелiв вартовим не стрiляти i вдавати, неначе вони сплять, а сам тихо пiдняв увесь повк i поставив козакiв поза стiнами.

Зрадiвши, що козаки сплять i не стрiляють, поляки почали приставляти до стiн драбини i натовпом пiдiйшли до брами; але тiльки що вони полiзли по драбинах, як на їх враз полетiло з стiн камiння й цiлi колоди, i засвистiли кулi. Пiд стiнами монастиря зчинився страшенний шарварок — i, як морська хвиля вiдбiгає од мiцних скель берега, так i ляхи вiдшахнулися од монастирських стiн.

Та й це не минулося польському вiйськовi, бо зараз Богун з кiлькома сотнями

читати